|
|
Оксана Йосипівна Грицей – відома художниця, «Заслужений майстер народної творчості України», член спілки художників України, митець унікального жанру мистецтва – художнього випалювання по дереву, неперевершена портретистка. Оксана Йосипівна одна з перших в Галичині використала нову універсальна техніку – техніку випалювання елекрописаком на дереві. Техніка випалювання – мистецтво складне, вимагає впевненої руки і точного рисунка, високої досконалості володіння інструментом, витримки і художнього відчуття. Поряд з випалюванням використовувала різьбу по дереву, інкрустацію бісером. Народилась О. Й. Грицей 11 травня 1915 року в м. Долині ( тепер с. Оболоня, вул. Одиниця ) , у родині судового упорядника Йосипа Винника. Батько, людина освічена і інтелігентна, привив своїй дочці любов до книжки, цікавість пізнання світу, почуття патріотизму і любові до свого народу. Він першим звернув увагу на великий потяг Оксани до малювання, купував їй фарби і олівці, хоч мріяв бачити свою дочку лікарем. Навчаючись у Долинській початковій школі, а пізніше у гімназії – малювала портрети вчителів, товаришів. Щоб попробувати себе у медицині, після гімназії закінчила різні мед сестринські курси – мала легку руку, чуйне серце і християнську любов до ближнього, - життя не раз підтвердило правдивість цих рис. Середина 30- х років XX ст. відзначились великими суспільно- політичними змінами на світовій арені. Розгул сталінізму на сході (голодомор і репресії) , гітлеризму на заході, національні непорозуміння між українцями і поляками на Галичині. Підпільна націоналістична організація ОУН в Долині під доктором права В. Горбового в 1935-1936 рр. набувала все більшої активізації з боку українського населення. Польська поліція переслідувала активістів. Під такий захід попала Оксана Винник, активістка молодіжного націоналістичного підпільного руху. Під політични арештом відбула в Золочівській тюрмі весь 1937 рік, не маючи можливоті навіть бути на похороні свого батька Йосипа Винника і рідного брата Мар:яна Винника, який трагічно загинув. Час перебування у Золочівській тюрмі став часом формування суспільно – політичної зрілості Оксани. З 1938 року живе у Львові, поринає у вир мистецького і політичного життя міста. Влітку складає вступні іспити в «Інститут штук пластичних». Екзаменаційні роботи талановитої дівчини викликали захоплення у львівських художників. Роботи Оксани Винник були представлені митрополиту Андрею Шептицькому, котрий високо оцінив талант молодої дівчини і запропонував стипендію для продовження навчання в Італії. Щастя для здійснення найзаповітнішої мрії було ак близько… Проте війна 1939 року назавжди обірвала всі світлі надії і сподівання. Уникаючи переслідувань Оксана виїжджає до Кракова. Тут знайомиться з талановитим скульптором, художником М. Черешньовським. За вказівкою Проводу ОУН Оксана і Михайло переїздять до Болехова займатися підпільною діяльністю. Під вивіскою мистецької майстерні різьблення по дереву створили культурно- просвітницький осередок для молоді. Молоде подружжя, котре взяло шлюб у Болехівській церкві 28 березня 1942 року було для всіх зразковим. В тяжкі воєнні роки німецької окупації поєднували творчу роботу, господарські обов:язки, активну підпільну діяльність.Оксана і Михайло з цілої околиці вчили дітей ремеслу столярства, різьби по дереву, малювання. Всі ці обов:язки виконували з великою відданістю і відповідальністю. У 1942 році в подружжя Оксани і Михайла народився син Святослав , який у 1943 помер, а у 1944 дочка Звенислава . Проте радість молодого подружжя знову захмарила кривава тінь війни – восени Михайла мобілізують до війська і доля назавжди розлучила їх. Важко в ті часи було всім, та їй особливо. І руку допомоги, майже зневіреній жінці, подав знайомий, працівник залізниці Юліан Грицей – людина добра і щира.Маючи безкоштовний проїзний квиток на поїзд і обслуговування у Львівській залізничній лікарні, допоміг Оксані лікувати дочку. В 1948році вона виходить за нього заміж, змінює прізвище на Грицей і повністю віддається лікуванню дочки. Після кількох операцій лікарі поклали дитину на ноги. Її перш, довгождану радість, зігріла своїм теплом друга – в 1949 році народився син Степан – майбутній художник. Величезна любов до образотворчого мистецтва перебороли всі труднощі. Вона малює своїх дітей, маму, природу, друзів та знайомих. Багато в чому підтримував її чоловік. Він був високопрофесійний столяр. За проектами Оксани Юліан робить перші столярні вироби, а вона технікою випалювання їх декорує. Бого напевне так хотів, щоб ця жінка пройшла найважчі випробування , щоб ви кристалізувати в ній сильну і непересічну особистість. Вже в 1951 році з:являються у Львові на виставці її дві дерев:яні шкатулки оформлені технікою випалювання, а в наступному – серія портретів, зокрема Т. Шевченка, Л. Українки, І. Франка. А потім Л. Українки, Б. Хмельницького та інших видатних людей України. З Львівських всі експонати потрапляють на республіканську виставку до Києва. У 1953 Оксана Грицей поступає в Станіславське кооперативне товариство художників. І кожного року свої роботи експонує на обласних, республіканських виставках, отримує перші замовлення. У цьому ж році для музею ім.. Пушкіна і ім.. Чайковського в селі Кам:янці Кіровоградської області виконує портрети О. Пушкіна і П. Чайковського. Через рік – портрети Б. Хмельницького та І. Богуна для Станіславського краєзнавчого музею. На виставці в Москві в 1954 році експонували портрет Л. Українки. Тоді ж для Львівського музею ім.. Івана Франка вона виготовила три його портрети у різному віці. У 60-их роках серед найкращих робіт Оксани Грицей - шкатулка з портретом Т. Шевченка, яка зберігається в Центральному Будинку Народної творчості в Києві. Портрет Лесі Українки в Луцькому музеї поетеси , М. Черемшини – для Снятинського літературно- меморіального музею і багато інших. Незабутнім для художниці й родини виявився 1970 рік. О. Й. Грицей стає членом Спілки художників України, а в грудні 1980 року отримує почесне звання «Заслуженого майстра народної творчості України». В пресі з:являється багато статей , відгуків, публікацій про творчість художниці. Відомий майстер образотворчого та декоративного мистецтва бачила втілення своїх громадських, суспільних обов:язків у вихованні підростаючого покоління, зокрема юних художників. Таке щире бажання жило в її душі ще з сорокових років, коли в Болехові разом з Михайлом Черешньовським вчили бойківських дітей цього ремесла. Тож працюючи в Долинському районному будинку піонерів керівником мистецьких гуртків , вкладала у роботу все багатство своєї душі. Під її керівництвом діти пізнавали ази творчості, а пізніше поступали у вузи та технікуми, ставали студентами вищих, середніх спеціальних і мистецьких закладів. Брала активну участь у формуванні і створенні музичної і художньої школи в Долині. Оксана Грицей дуже хотіла бачити свою рідну Долину відомим культурним центром Прикарпаття. Як шкода, що вона не дожила до того дня, коли відкрили музей «Бойківщина». Там, напевно, знайшлося б місце для її виставок. І сьогодні її роботи зберігаються в провідних музеях України, в приватних збірках шанувальників мистецтва Куби, Канади, США, Польщі, Індії, Німеччини та інших країн – така широка географія слави нашої землячки. 13 серпня 1988 року О.Й. Грицей померла. Сьогодні справу своєї матері продовжує її син Степан. Добра справа не вмирає, творчу людину не забудуть. Талант О. Грицей завжди будуть шанувати і поважати її твори стали зразком народного мистецтва. |