| 9 травня 2010 року ми відзначали 65-річчя Дня перемоги у Великій Вітчизняній Війні над фашистськими загарбниками. Дуже великою ціною дісталася нам ця перемога. Захищали України усі і чоловіки, і жінки і навіть діти. З кожним роком їх стає все менше. А значить, все менше стає тих ниточок інформації з перших вуст, з яких можна скласти реальну картину війни з усіма її страхами, небезпеками й радісними моментами. Я хочу розповісти про одного із багатьох учасників цієї війни свого прадіда Кармазіна Дмитра Леонтовича гвардії старшого капітана. Він народився у 1915 році 17 лютого прожив у селі Пісках. Виріс, вивчився. Робив кіномеханіком. Коли йому виповнилося 25 років почалася війна і він пішов на фронт. Спочатку воював під Сталінградом і отримав медаль за оборону і Червону Зірку. Після Сталінграду направили на Курську дугу - там велися запеклі бої. В цьому запеклому бою збив німецький літак протитанковою рушницею. І за це його нагородили медаллю за відвагу та іменною рушницею. Потім звільняв Варшаву і за це отримав медаль за участь в героїчному штурмі і взятті Берліна. Подяки та нагороди вручали Маршал Жуков та Маршал Рокосовський. Був двічі ранений. Але не зважаючи на те він сміливо і упевнено дійшов до Берліна. Потім у 1946 році одружився з Жеденко Лідією Степанівною і в них народилося двоє синів. Після війни почав працювати в колгоспі, допомагав піднімати розорене війною господарство. 65 років ми живемо під мирним небом, виховуємо своїх дітей та онуків, 65 років ми не знаємо, що таке війна. Нехай ніколи не буде забутий подвиг наших батьків, нехай на радість їм підростають їхні онуки та правнуки, а наша країна буде сильною та незалежною. Вічна слава переможцям! |