|
|
Спогади про дідів Шелестить ліс... Над головою блакитне небо. До пам'ятника Слави нескінченим потоком ідуть люди, щоб віддати шану і вклонитись воїнові-визволителю, а потім іти на подвиг заради мирного чистого неба, золотистого моря пшениці, радості і щастя на обличчях дітей. Пролітають роки, віддаляючи від нас той час, коли по Полтавській землі крокували чоботи фашистів. Але ніякі події не зможуть примусити мене забути велич подвигу, здійсненого заради щастя майбутніх поколінь. Останнім часом я часто замислююсь, скільки крові треба було пролити і скільки людських страждань треба було знести, щоб ми могли спокійно спати, навчатись і жити. За моє щастя віддали життя мої рідні: Скиба Григорій Євдокимович, Микитенко Дмитро, Дрючатий Іван Антонович, Дрючатий Павло Антонович, Копил Степан Тимофійович. Прабабусі чоловік - Скиба Григорій Євдокимович (1916 р. н.), військове звання «капітан». Закінчив військове училище. Після закінчення потрапив у Польщу. Потім на фінську війну. З початку Великої Вітчизняної війни був призваний на фронт. Загинув в 1943 році, місце поховання невідоме. Прабабусі брат (зведений) - Микитенко Дмитро (1916 р. н.). До війни працював у колгоспі трактористом. Загинув під Києвом с. Броварі. Прабабусі брат - Дрючатий Іван Антонович (1918 р. н.). До війни працював у колгоспі трактористом. Загинув на війні. Прабабусі брат - Дрючатий Павло Антонович (1926 р. н.). У 1941 році був вивезений до Німеччини. Працював там у сім'ї німця. Після радянськими військами був забраний на фронт. В 1944 році загинув. Прабабусі сестра - Дрючата Параска Антонівна (1924 р. н.) У 1941 році вивозили в Німеччину, по дорозі вистрибнула з поїзда, пішки прийшла додому, переховувалась вдома до приходу Радянської Армії. Після визволення села пішла на фронт медсестрою (до війни закінчила в Москві курси медсестер). Була поранена. Після поранення повернулася додому. Дід - Копил Степан Тимофійович (1914 р. н.). Працював у колгоспі теслею. Загинув під Києвом в с. Броварі (разом з Микитенком Дмитром). Застиг кривавий ураган, Гримлять у спогадах гармати, Стоїть вкрай берега курган, І в ньому сплять брати-солдати. Д.Луценка «Стоїть над Волгою курган» Мирошниченко Олеся учениця 10 класу |