| Минуть роки , а подвиг у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років завжди хвилюватиме майбутні покоління , привертатиме увагу істориків , літераторів. Героїчною сторінкою у літопис Великої Вітчизняної війни увійшла битва за Дніпро , що точилася з вересня по грудень 1943 року. Дніпровська операція була вирішальним фактором у визволенні всієї Правобережної України. У грандіозній дніпровській битві велику допомогу регулярним частинам надавали українські партизани. На той час партизанський рух на окупованій території перетворився у грізну й організовану силу у боротьбі нашого народу проти гітлерівських окупантів. Дії сотень партизанських загонів координувались Українським штабом партизанського руху. Бойова допомога регулярним військам завжди була головним завданням партизанського руху. Вона виявлялась у бойовій взаємодії партизанів з діючою армією. Бойова взаємодія народних месників з військами Червоної Армії восени 1943 року в битві за Дніпро досягла свого апогею. Це був яскравий приклад доблесті , мужності і бойового досвіду діючої армії і партизанських загонів України. Пошуковий загін Білецьківського навчально- виховного комплексу проводить роботу по виявленню фактів існування та діяльності на території села підпільної організації “Набат”, проводить зустрічі із жителями села , учні намагаються відтворити сторінки минувщини , дізнатись про страшні роки війни . На жаль дуже мало залишилось учасників війни в нашому селі , це люди похилого віку і не всі охоче хочуть згадувати минуле. Але члени гуртка , тимурівська рада здійснюють допомогу цим людям , вітають зі святами , запрошують в школу і під час зустрічей з ними діти багато дізнались про те як воювали наші односельчани , як зустріла і пережила Білецьківка роки страшної навали. 65 років тому тут , у придніпровському селі Білецьківка , всього за кілька кілометрів від великого залізничного вузла Кременчука , відомого своїм лихим окупаційним режимом – понад 90 тисяч людей загинуло у фашистських концтаборах- члени місцевої підпільної комсомольсько-молодіжної організації “Набат” вступили в запеклий бій з військовими підрозділами фашистів і за 10 годин до приходу наших регулярних військ повністю вибили з села ворожий гарнізон. Бій оцей- вершина діяльності організації , географія якої охоплювала чимало населених пунктів Полтавської і Кіровоградської областей. Загалом в “Набаті” налічувалось близько 100 чоловік. Вражаюче те ,що при такому численному складі організація майже не зазнала провалів. Набатівці розповсюджували листівки , саботували заходи окупаційних властей , накопичували зброю. Летіли під укіс ворожі поїзди , вибухали мости і переправи , виходили з ладу військова техніка , псувався телефонний зв”язок. Народні месники вирвали з таборів смерті сотні військовополонених ; десятки юнаків і дівчат були врятовані від каторги в Німеччині . Патріоти вели ідеологічну війну : вони щоденно слухали зведення Радянського інформбюро , розповідали жителям правду про події на фронтах . Відразу по приходу частин Червоної Армії спеціальна комісія ретельно і з любов”ю зібрала все , що було пов”язане з діяльністю “Набату”. Завдяки цьому маємо півтораста дорогоцінних документальних свідчень тих днів , які зберігаються нині в Москві , в Інституті історії АН СРСР , у партійних архівах Кіровограда і Полтави. На жаль тепер , коли зовсім мало залишилось в живих учасників тих страшних подій ,часто організовують зустрічі , вечори спогадів та й то з ініціативи солдатської Ради ветеранів. Під час таких зустрічей Мансур Абдулін , колишній комсорг батальону 193-го полку 66-і стрілецької дивізії , подарував білецьківчанам свою картину: на червоному тлі – чорні кістяки обвуглених дерев , з-під комина- це все ,що залишилось від людського житла – визирає насторожений кіт. В його очах німий докір і водночас надія. Такою запам”яталась йому українська земля в листопаді 1943 року. В музеях Кременчука та міста Полтави поступово накопичуються матеріали про діяльність підпільної організації “Набат” , в бібліотеках є книга , яка повністю присвячена діяльності даної організації , легко сприймається читачами ,тому що написана в художньому стилі. Пошуковий загін Білецьківського НВК провів слідуючу роботу : - провели роботу по збору матеріалів для кімнати бойової слави; - постійно проводить роботу по підтримці в порядку братських могил і пам”ятників загиблим воїнам за звільнення с.Білецьківка ; - підтримують зв”язок з членами підпільної організації “Набат” (ті,хто лишились в живих ) ; - проводить збір спогадів про війну ; - організовує свята , куди запрошує ветеранів та учасників війни. Спогади про війну Єременко Євдокії Олександрівни ( члена підпільної організації “Набат”) “ Коли оголосили війну , мені стало моторошно , страшно… Я була комсомолкою , тому нас змушували охороняти степи та поля від фашистів , бо вони могли спалити хліб. Наша організація мала назву “ Набат” , а начальник був Ус Василь Іванович , а наш окремий керівник Матюшенко Феодосій Петрович. Нас німці виганяли на роботу. Змушували будувати павлишську трасу , давала присягу , підпис підпільної організації. Три рази намагалися відправити до Германії , але я тікала. Було навіть ,що я заходила в стару хату й залазила на піч , замотувалась у лахміття , та мене не знаходили. А було , що сиділа у матері , та мати наказала сховатись у болоті , там я сиділа , мені носили їсти , а одного разу почався великий ливень , я дуже заболіла та з”явилось безліч чиряків. У старій школі ми багато чого змайстрували для поранених , в січні вони почали повертатись. Приймала поранених , надавала допомогу , потім пішла в Олександрію медсестрою разом з Свистун Настею. Твердохліб- начальник воєнкомату дав нам за це нагороду з Свистун Настею. Побувала в Москві , Донбасі , Волгограді, Чернівцях , Чугуєві. Після війни приїздили слідопити з Москви , їх зустрів М.І.Солодовнік. Я народилась в 1925 році , побачила безліч нещасть на війні та в житті мені не повезло ще більше. |