День Матері
Історія свята
У 1908 році у штаті Західна Вірджинія вперше організували День Матері. А в 1914 на клопотання Анни Джервіс (вона рано втратила матір і запропонувала, щоб люди разом вшановували і матір-неньку, і матір-Землю, і Матір Божу) Конгрес США встановив нове державне свято. Після першої світової війни це свято почали відзначати у Швеції, Норвегії, Данії, Німеччині, Чехословаччині.
Серед української громади День Матері вперше влаштував Союз українок Канади в 1928 році.
Наступного року це свято відзначалося вже й у Львові. Ініціатором урочистостей була редактор тижневика «Жіноча доля» Олена Кисилевська. Також 1929 «Союз українок» зініціював впровадження цього свята на Тернопільщині. Товариства «Просвіта», «Рідна школа», «Пласт», «Сокіл» та ін. організовували концерти, конференції, фестини по всій Галичині. Відтоді в другу неділю травня День Матері відзначали дуже широко.
У 1939 свято заборонила радянська влада.
З 1990 року завдяки зусиллям громадських організацій, зокрема Союзу українок, свято Матері повернулось в Україну.
День Матері відзначається у другу неділю травня, бо це місяць Пречистої Діви Марії, яка благословила у хресну путь свого єдиного сина — Спасителя людства. До Матері Божої звертаються християни, просячи заступництва і допомоги. У травні, коли природа-Мати виряджає свою доню Землю в пишному уборі весняних квітів у дорогу життя, праці й радості, люди висловлюють подяку материнській самопожертві і відзначають День Матері.
Свято встановлено в Україні «…на підтримку ініціативи Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, міжнародної організації «Жіноча громада», Спілки жінок України, громадської організації «Союз українок»…» згідно з Указом Президента України «Про День матері» від 10 травня 1999 року № 489/99.
Матеріали http://uk.wikipedia.org/
ШВЕЦЬ ПЕТРО
ЯК МИ ЖИВЕМО? ЧИ ТАК, ЯК ТРЕБА?
Як ми живемо? Чи так, як треба?
Як ми ставимось до матерів, сини?
Нахапалися зірок із неба,
Та лишили душі в сатани.
А які статечні ми й розумні.
Повсідалися за материнський стіл.
Як на матір нам дивитись сумно.
Мамо, мамо, незагойний біль.
Патріархальная пошано, лежебоко,
Де поділась ти серед сучасних дат?
За столом сини. А мати - збоку:
Дивиться, як п'ють вони, їдять.
Крутять носом наші бюрократи,
Як згадає хтось старовину.
Бо тоді була в пошані МАТИ.
Шанували лиш її одну.
Все було церковно, мудро, поки
Ми зцуралися прадавніх свят...
За столом сини. А мати - збоку,
Дивиться, як п'ють вони, їдять.
Посміхніться
Мама вчила мене
поважати чужу працю:
«Якщо
ви зібрались повбивати одне одного – вийдіть на двір, я щойно вимила підлогу».
Мама вчила мене вірити в Бога:
«Молися, щоб ця гидота відіпралась».
Мама вчила мене мислити логічно:
«Тому що я так сказала, ось чому».
Мама вчила мене думати про наслідки:
«Випадеш зараз з вікна – не підеш зі мною до магазину!»
Мама вчила мене долати неможливе:
«Закрий рота та їж суп».
Мама вчила мене стійкості:
«Не встанеш з-за столу, поки не доїси».
Мама вчила мене не заздрити:
«В світі мільйони дітей, яким не так пощастило з батьками, як тобі».
Мама вчила мене основам самолікування:
«Якщо не припиниш косити очима — на все життя залишишся косооким».
Мама вчила мене екстрасенсориці:
«Вдягни светр — я ж знаю, що тобі холодно!»
Мама вчила мене сміливо дивитись в майбутнє:
«Зачекай, вдома я з тобою побалакаю».
Мама навчала мене основам генетики:
«Це все у тебе від батька!»
Мама навчала мене найвищій справедливості:
«Щоб твої діти були такими ж, як ти!»
На матеріалі http://www.devishnik.org
Легенда про матір
Колись дуже давно, на узбережжі Чорного моря жили люди. Вони орали землю, випасали худобу, рибалили. Восени, коли закінчувались польові роботи, люди виходили на берег моря і влаштовували веселі свята, ігри, які закінчувалися пусканням стріл щастя. Дивитися на ці ігри виходив сам цар морських глибин Нептун, надзвичайно страшний і сердитий володар морської стихії.
- Хоч як люди хваляться своєю силою, а мене бояться. Ніхто не пускає стріл в мій бік.
Та одного разу вийшли до вогнища три юнаки і пустили в бік Нептуна три стріли.
- Я вас поховаю у морській безодні, - заревів Нептун.
Матері, дивлячись на своїх синів, замислилися. Цар морів і справді може це зробити. Думали вони, думали і вирішили віддати свою силу синам. Юнаки стали такими дужими, що могли вистояти навіть під ударом величезної хвилі. А матері, що віддали свої сили дітям, стали слабкими.Ти бачив коли-небудь слабких, немічних жінок? Якщо зустрінеш їх, не посміхайся. То вони віддали свої сили своїм дітям.
Розлючений Нептун вигукнув:
- Хай вони вистояли проти мене на березі, але в морі я порву їм руки. Жінки знову зажурилися. Раптом на поверхню води вийшли дочки морського царя. Вони, як і їхній батько, були некрасиві.
- Жінки, віддайте нам свою красу, ми врятуємо ваших синів. З морської трави сплетемо для них жили, і руки у них будуть такі ж сильні, як у нашого батька.
Жінки погодились.
Якщо ти побачиш десь некрасиву жінку, не смійся, не відвертайся. Знай: вона пожертвувала своєю красою заради дітей.
Коли цар Нептун дізнався про вчинок своїх доньок, він страшенно розгнівався і перетворив їх у чайок.
Ти чув, як плачуть чайки над морем? Це вони просяться додому, але жорстокий батько не пускає їх. А моряки на чайок дивляться - не надивляться. Тому що вони носять красу їхніх матерів. От, нарешті, юнаки, ставши сильними, вийшли в море. Вийшли та й не повернулися.
Голосно зареготав Нептун:
- Не діждатися вам своїх синів. Вони заблукали. Забули, бо у морі немає доріг.
Тоді матері вигукнули:
- Хай у наших очах буде менше світла, але хай над землею яскравіше світяться зорі, щоб сини наші знайшли дорогу до рідних берегів. Тільки-но матері сказали це, як у небі яскраво-яскраво засіяли зірки…
Ось яка сила материнської любові! Пам’ятайте цю легенду! В ній сказано так багато!
На матеріалі http://www.mavkovychi.org.ua
Матеріали підготувала учитель інформатики та зарубіжної літератури Опанасюк Н.В.