СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З НАТО

Перші контакти Україна-НАТО були започатковані восени 1991 року, і вже у січні 1992 року представник України вперше взяв участь у засіданні Робочої групи високого рівня Ради північноатлантичного співробітництва.


8 червня 1992 року Президент України Л.Кравчук здійснив візит до штаб-квартири НАТО у Брюсселі.


14 вересня 1995 року було прийнято Спільну заяву України і НАТО, яка відкрила нову сторінку у стосунках з Альянсом шляхом започаткування "розширених і поглиблених" відносин Україна-НАТО, які наприкінці 1996 року дійшли у своїй еволюції до "особливих та ефективних" відносин, заклавши основи для офіційних двосторонніх переговорів щодо формалізації відносин особливого партнерства між Україною та НАТО.


1 червня 1995 року Президент України Л.Кучма здійснив візит до штаб-квартири НАТО у Брюсселі.


9 липня 1997 року у рамках Мадридського самміту НАТО відбулось підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО. З української сторони документ був підписаний Президентом Л.Кучмою, з боку НАТО - Генеральним секретарем НАТО Х.Соланою та главами держав чи урядів країн-членів НАТО. Хартія зафіксувала політичні зобов'язання сторін на найвищому рівні.


4 листопада 1998 року Президент України Л.Д.Кучма своїм Указом затвердив "Державну програму співробітництва України з НАТО на період до 2001 року" , яку було розроблено з метою активізації та поглиблення галузевої співпраці міністерств та відомств України з відповідними структурами Альянсу. До виконання Програми було залучено 24 міністерства та відомства України.


24 квітня 1999 року Президент України Л.Кучма взяв участь у першому засіданні Комісії Україна-НАТО на найвищому рівні під час Вашингтонського самміту НАТО. Зазначене засідання Комісії Україна-НАТО надало нового потужного імпульсу нашому партнерству з НАТО, що було відображено у Декларації Глав держав та урядів-учасників саміту Комісії Україна-НАТО, яка заклала міцні підвалини для подальшого зближення підходів України та НАТО до вирішення проблем європейської безпеки.


27 січня 2001 року Указом Президента України Л.Д.Кучми було затверджено Державну програму співробітництва України з НАТО на 2001-2004 роки.


23 травня 2002 року Рада національної безпеки і оборони України ухвалила Стратегію України щодо НАТО, яка визначила кінцевою метою євроінтеграційної політики України вступ до цієї організації як основи загальноєвропейської системи безпеки.


22 листопада 2002 року Президент України взяв участь у Празькому саміті Ради євроатлантичного партнерства. Того ж дня під час засідання Комісії Україна-НАТО було схвалено План дій Україна-НАТО та річний Цільовий план на 2003 рік.


План дій Україна-НАТО чітко визначив стратегічні цілі і пріоритети України для досягнення її мети - повної інтеграції у євроатлантичні структури безпеки і створив стратегічні рамки для існуючого і майбутнього співробітництва Україна-НАТО відповідно до Хартії про особливе партнерство.


13 грудня 2003 року з метою забезпечення публічного характеру вироблення реалізації державної політики України щодо НАТО, включаючи широке інформування громадськості з цих питань Президент України Л.Кучма підписав Указ "Про державні програми з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004-2007 роки".


Цим документом затверджено:

 

• Державну програму підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004 - 2007 роки;

 

• Державну програму інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2004 - 2007 роки;

 

• Державну програму інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2004 - 2007 роки.

 

25 березня 2004 року рішенням No 6 Державної ради з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України схвалено Цільовий план на 2004 рік у рамках Плану дій Україна-НАТО.


29 червня 2004 року у Стамбулі, Туреччина відбувся саміт Комісії Україна-НАТО за участю Президента України, який став виключно важливою подією у контексті подальшого розвитку відносин України з Північноатлантичним Альянсом та його країнами-членами.


Проведена під час засідання дискусія підтвердила стратегічний характер відносин України з НАТО, принципову підтримку країнами-членами Альянсу курсу України на повну інтеграцію до євроатлантичних структур безпеки.


Одностайно високу оцінку учасників саміту здобув вагомий практичний внесок України в рамках миротворчих операцій в Косово та в Іраку, її підтримка багатонаціональної операції в Афганістані.


Глави держав та урядів також були єдині у визнанні суттєвого прогресу, досягнутого Україною в імплементації Плану дій Україна-НАТО та щорічних цільових планів співробітництва.


Інтенсивна робота, що здійснювалася в нашій державі на виконання зазначених документів, дала підстави для позитивної оцінки керівниками країн НАТО результатів здійснення реформи в оборонній сфері.


Позитивного резонансу здобули набуття чинності Меморандумом про підтримку Україною операцій НАТО та підписання Меморандуму про використання в операціях Альянсу стратегічної транспортної авіації України, нещодавні рішення України щодо приєднання до антитерористичної операції НАТО в Середземномор'ї "Активні зусилля" та участі в реалізації т.зв. Празьких зобов'язань щодо спроможностей.


На тлі сталих позитивних тенденцій економічного розвитку держави, позитивні результати практичного співробітництва заклали об'єктивні підвалини для виведення відносин України з НАТО на новий рівень.


Це дало підстави для включення до підсумкової Заяви головуючого на саміті Генсекретаря НАТО положення про доручення Комісії Україна-НАТО на рівні послів здійснити перегляд стану відносин України з НАТО з точки зору можливого піднесення їх рівня та внести конкретні рекомендації з цього приводу на розгляд Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ у грудні ц.р.


В цілому засідання Комісії Україна-НАТО на рівні глав держав і урядів підтвердило міцність і витривалість відносин особливого партнерства між Україною та Північноатлантичним альянсом, дозволило значною мірою зняти напруження навколо питання щодо внутрішньополітичної ситуації в Україні, окреслило перспективи подальшого процесу зближення нашої держави з НАТО.

Основні результати практичного співробітництва

 

Найбільшою сферою практичного співробітництва з НАТО є військова. Протягом 1994-2004 років представники Збройних Сил України взяли участь у більш як 100 спільних військових навчаннях, частина з яких була проведена на території України, в т.ч. у Яворівському навчальному центрі ПЗМ.


Важливою складовою військового співробітництва є участь нашої держави у миротворчих операціях під проводом НАТО, зокрема в операції КФОР у Косово, а раніше в операції СФОР у Боснії і Герцеговині.


Одним з найуспішніших і найперспективніших напрямів є співпраця, що здійснюється в рамках Спільної робочої групи високого рівня з питань воєнної реформи. Її діяльність спрямована на надання допомоги у реформуванні оборонної сфери України, зокрема реалізації Державної програми реформування та розвитку ЗС України.


Військово-технічний напрямок співробітництва реалізується через участь у засіданнях Конференції національних директорів з озброєнь та її груп, співпраці в проектах Агентства НАТО з питань постачання і забезпечення та інших структур НАТО, які працюють у військово-технічній сфері.


Україна є визнаним лідером співробітництва з НАТО у сфері планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру. Співробітництво з Альянсом у цій сфері дозволяє отримувати відчутну технічну та методичну допомогу, зокрема здійснювати підготовку особового складу сил цивільної оборони, використовувати досвід країн-членів НАТО і держав-партнерів для удосконалення національної системи захисту населення і територій, отримувати конкретну допомогу під час надзвичайних ситуацій, в т.ч. при ліквідації наслідків природних катастроф (аварія на очисних спорудах у Харкові в 1995 році, катастрофа літака ЯК-42 в районі аеропорту Салоніки в 1997 році, повені у Закарпатті в 1998 і 2001 роках). Важливим елементом співпраці в галузі планування на випадок надзвичайних ситуацій став Регіональний проект із запобігання та реагування на надзвичайні ситуації при проходженні повеней, дощових паводків та сельових потоків у Карпатському регіоні України.


В рамках співробітництва України з НАТО в економічній сфері також реалізується ряд важливих ініціатив та програм. З 1999 року в Україні здійснюється спільний проект Україна-НАТО з мовної перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас або відставку. В рамках цього проекту близько 300 українських військовослужбовців вже пройшли курси англійської, французької та німецької мов, а також отримали допомогу у подальшому працевлаштуванні у цивільному секторі економіки. За допомогою НАТО організовано курси з питань формування та виконання військового бюджету для представників міністерств оборони, економіки і фінансів України.


Службою безпеки України встановлено контакти із Спеціальним комітетом НАТО та Офісом безпеки НАТО. В рамках Спеціального комітету НАТО проведено низку спільних засідань з проблем боротьби з міжнародним тероризмом та інших питань, що відносяться до компетенції спецслужб.


Під проводом НАТО здійснюється низка програм у сфері науки і охорони довкілля, в яких беруть активну участь українські науковці. За сприяння НАТО в першій половині 2000 року в Україні розпочала роботу Інформаційна академічна мережа "Уран", за допомогою якої українські науково-дослідні інститути та університети можуть отримати доступ до інформаційної мережі Інтернет або покращити якість цього доступу. Проведено ряд семінарів Україна-НАТО, присвячених проблемам екологічного захисту Чорного моря, забезпечення охорони навколишнього середовища при проведенні військових навчань тощо.

Активно розвивається парламентський вимір співробітництва. Свідченням цього є активні контакти між Верховною Радою України і НАТО на високому рівні під час двосторонніх візитів, регулярна участь делегацій Верховної Ради у сесіях та семінарах Парламентської Асамблеї НАТО, участь у роботі Міжпарламентської ради Україна-НАТО, співробітництво з НАТО в рамках різних практичних проектів.

НАТО - ОРГАНІЗАЦІЯ КОЛЕКТИВНОЇ БЕЗПЕКИ

4 квітня 1949 року США, Канада, Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Норвегія, Данія, Ісландія, Португалія підписали у Вашингтоні Північноатлантичний договір (через це його часто називають Вашингтонським договором) і таким чином утворили Організацію Північноатлантичного договору (NATO – North Atlantic Treaty Organisation), яку також називають Північноатлантичним альянсом. У 1952 році до НАТО ввійшли Греція і Туреччина, в 1955 – ФРН, у 1982 – Іспанія, в 1999 – Польща, Чехія та Угорщина, а в 2004 р. – Латвія, Литва, Естонія, Словенія, Болгарія, Румунія і Словаччина. На даний момент членами цієї організації є 26 держав Європи та Північної Америки.

 

Відповідно до Вашингтонського договору кожна держава-член Альянсу несе додаткову відповідальність та користується перевагами від участі у системі колективної безпеки. Увесь договір складається з 14 статей, ключовими з яких є 1,2 та 5.

 

Стаття 1 констатує, що держави члени НАТО зобов‘язуються “вирішувати всі міжнародні спори, учасником яких вони можуть стати, мирними засобами і таким чином, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир, безпеку та справедливість, а також утримуватись … від погроз силою чи застосування сили у будь-який спосіб, несумісний з цілями Організації Об‘єднаних Націй”.

Стаття 2 фіксує намір держав членів НАТО сприяти “подальшому розвитку мирних і дружніх міжнародних відносин, зміцнюючи свої незалежні інституції, домагаючись кращого розуміння принципів, на яких ці інституції засновані, та створюючи умови для забезпечення стабільності і добробуту”.

Стаття 5 безпосередньо говорить про те, що збройний напад на одного або на кількох членів НАТО розглядатиметься як напад на всіх членів і що “вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них … надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні”.

 

Отже, Північноатлантичний альянс створювався насамперед з метою колективної оборони країн Західної Європи та Північної Америки проти можливого нападу зі сторони СРСР, і його створення відповідає 51 статті Статуту ООН, де вказується, що “Статут ні в якій мірі не зачіпає невід`ємне право на індивідуальну або колективну самооборону, якщо відбудеться військовий напад на Члена Організації...”

 

Основоположний акт Альянсу свідчить про цілком оборонний характер цієї організації. В часи холодної війни Альянс ніколи і ніде не використовував військову силу проти третіх країн або проти своїх же держав-членів. Водночас СРСР, на чолі Організації Варшавського договору (ОВД), без вагань застосовував засіб військового втручання у внутрішні справи союзників по соціалістичному табору, як це було в Угорщині 1956 р. і Чехословаччині 1968 р.

 

Таким чином, послідовність та цілеспрямованість України у реалізації Плану дій Україна-НАТО, спільні зусилля виконавчої і законодавчої гілок влади у вирішенні питань, пов'язаних із співробітництвом нашої держави з Альянсом, та активним залученням до вирішення безпекових проблем в Іраку, дозволили суттєво покращити відносини з НАТО, створити міцне підґрунтя для подальшого якісного поглиблення відносин України з НАТО, виведення їх на новий рівень.

ДІАЛОГ З НАТО З ПИТАНЬ НАБУТТЯ ЧЛЕНСТВА

22 лютого 2005 року на засіданні Комісії Україна-НАТО на рівні глав держав та урядів Президент України В.А.Ющенко підтвердив наміри України продовжувати курс на інтеграцію в європейські і євроатлантичні структури з перспективою отримання членства в НАТО та ЄС. Підкресливши, що стратегічна мета України – стати членом Альянсу - залишається незмінною, Президент заявив про готовність нашої держави вже на цьому етапі приєднатися до Плану дій з підготовки до членства в Альянсі.


21 квітня 2005 року відбулося засідання Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ, головним результатом якого стало рішення про запрошення України до Інтенсифікованого діалогу з НАТО, який охоплюватиме питання членства та програми широкомасштабних реформ, що мають забезпечити зближення нашої держави з Альянсом.


На цьому засіданні Україна та НАТО також домовилися започаткувати ряд нових ініціатив з метою поглиблення співробітництва у контексті та на підтримку пріоритетів у проведенні реформ в Україні.


Ці нові ініціативи вміщені в спільному документі під назвою „Поглиблення співпраці Україна-НАТО: короткотермінові заходи”, підготовленому на основі пропозицій України та держав-членів Альянсу. Зазначені заходи здійснюватимуться в рамках Плану дій Україна-НАТО, враховуючи рішення „розпочати Інтенсифікований діалог щодо прагнень України до набуття членства та відповідних реформ без упередження будь-яких можливих рішень Альянсу”.


Отримання у Вільнюсі запрошення приєднатися до Інтенсифікованого діалогу фактично через півроку після виборів Президента України стало потужним позитивним сигналом на підтримку євроатлантичного курсу нашої держави, проведення Урядом України глибинних демократизаційних реформ у соціально-політичній, економічній та військовій сферах.


Повна офіційна назва Інтенсифікованого діалогу (ІД) - "Інтенсифікований діалог з НАТО з питань набуття членства".


Вперше про можливість започаткування інтенсифікованого діалогу з країнами-учасницями Програми „Партнерство заради миру” було оголошено на Мадридському саміті НАТО 1997 року.


Зокрема, у статті 8 Мадридської декларації щодо євроатлантичної безпеки та співробітництва (текст декларації розміщено на веб-сайті НАТО: http://www.nato.int), прийнятій за результатами засідання Північноатлантичної ради НАТО на рівні глав держав та урядів 8 липня 1997 року, серед іншого, зазначається, „Ми (глави держав та урядів країн-членів НАТО) також маємо намір продовжувати інтенсифікований діалог з тими країнами, які бажають набути членства в НАТО, або, навпаки, які хотіли б здійснювати діалог з НАТО з питань членства. З цією метою, цей інтенсифікований діалог буде покривати широке коло політичних, військових, фінансових та безпекових питань, які стосуються можливого членства в НАТО, однак, без наслідків щодо будь-якого можливого рішення НАТО. Цей діалог включатиме засідання в рамках РЄАП, а також періодичні засідання з Північноатлантичною радою на рівні послів, Міжнародним секретаріатом НАТО та іншими відповідними органами НАТО”.


Участь у ІД – першій офіційній програмі підготовки до членства в НАТО - можуть брати всі країни-партнери, які бажають набути членства в НАТО або мають намір вести консультації з НАТО з питань, пов'язаних з членством.


Через етап ІД пройшли всі 10 “нових” членів НАТО, які приєдналися до Альянсу в 1999 та 2004 роках, а також всі теперішні країни-учасниці Плану дій щодо членства (ПДЧ).


Після запровадження у 1999 році ПДЧ як основної програми підготовки до вступу країн-аспірантів до Альянсу, ІД став виконувати роль підготовчого до ПДЧ етапу.


Згідно з Мадридською декларацією НАТО, започаткування ІД з державою-партнером не веде до будь-яких зобов'язань з боку НАТО щодо прийняття рішення відносно членства держави-партнера в НАТО на будь-якому етапі.


Після прийняття рішення про започаткування ІД з країною-партнером, вона запрошується, в якості першого кроку, надати свій Документ для початкового обговорення (Initial Discussion Paper). У документі дається детальний виклад позиції держави з важливих з точки зору НАТО питань, підтверджуються зобов’язання щодо досягнення вимог Дослідження з питань розширення НАТО і ПДЧ, формулюються запитання, на які очікуватиметься відповідь від НАТО.


ІД включає періодичні зустрічі з Північноатлантичною радою на рівні послів (до 2 на рік), Групою експертів Міжнародного секретаріату НАТО (до 3 на рік) та, у разі запиту країни-учасниці, з іншими органами НАТО. До складу Групи експертів НАТО, яка є основним партнером країни-учасниці під час ІД, входять представники підрозділів Міжнародного секретаріату та інших структур Альянсу, що мають відношення до питань, пов’язаних із набуттям членства. Очолює таку групу помічник Генсекретаря з політичних питань і політики безпеки. З боку країни-партнера під час консультацій на цьому рівні очікується участь експертів відповідних міністерств і відомств на чолі із заступником міністра закордонних справ або оборони. Засідання, як правило, проводяться у Брюсселі.


Засідання в рамках ІД охоплюють широке коло політичних, військових, фінансових та безпекових питань, пов'язаних з питаннями членства в НАТО. Вони спрямовані на те, щоб дати можливість країнам, які претендують на членство, роз’яснити реальний зміст їх намірів та надати додаткову інформацію з відповідної проблематики.


Прозорість процесу ІД стосовно інших країн-партнерів забезпечується шляхом оглядових брифінгів з цього приводу під час регулярних засідань у форматі Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП) (на рівні послів, Політкомітету або Політико-військового керівного комітету) або, у разі необхідності, засідань у форматі аd hос для заінтересованих партнерів.