Відомо, що щасливі спогади, яскраві й радісні образи дитинства допомагають нам, дорослим, у важкі моменти життя; ми із задоволенням повертаємось до свого дитинства, перебираємо фотографії і згадуємо, чирпаючи величезні сердечні ресурси з цих джнрел.

Чи можна назавти щасливою ту людину, у якої немає спогадів із дитинства?

Як можна допомогти дитині  винести з дитинства тільки щасливі моменти?

Хто повинен про це подбати?

Оскільки виховання в наш час практично повністю зосереджене в школі, саме на школу, на вчителя лягає головний тягар відповідальності за долю окремої дитини і людства в цілому!