Вона з творців історії МАН

Її знайомство з МАН відбулося у 1988 році. Саме тоді Луїза Ковбасенко, яку сьогодні добре знають позашкільники всієї країни, «прийняла естафету», і з того часу вона залишається одним з найбільш компетентних фахівців з питань діяльності Малої академії наук України.

Вашій увазі пропонуємо виступ Луїзи Іванівни, присвячений історії становлення МАН. Це не просто спогади, це звернення до юних науковців, талановитих юнаків і дівчат, які, без­сумнівно, мають велике майбутнє.

Луїза Ковбасенко: Історія встановлення Малої академії наук України починає свій відлік у 1939 році, коли Академія наук СРСР прийняла постанову про роботу республіканських відділень щодо виховання юної наукової зміни, оді було прийнято рішення про необхідність розвитку мережі наукових гуртків на базах Палаців піонерів і жовтенят під керівництвом відомих учених союзних республік, ось перші 6—8 таких наукових гуртків було відкрито в Київському палаці піонерів і жовтенят (сьогодні Київський Палац дітей та юнацтва).

Зазначу, що ніхто тоді не планував на майбутнє створення такі моделі об'єднання наукових гуртків. Це стало справою ентузі­астів із числа вчених і педагогів.

Робота поступово розвива­лась: від наукових гуртків і сек­цій у 1940—60-х роках — до наукового товариства, від наукового товариства в 1970—80-х роках — до створення на базі провід­них позашкільних закладів в 11 регіонах України самоврядних творчих об'єднань учнів під на­звою Мала академія наук. Керів­ництво цією роботою взяли на себе Міністерство освіти УРСР, ЦК ВЛКСМ України, Академія наук УРСР.

Міністерство освіти України поступово почало підтримувати й розвивати цей рух. Ясна річ, справа зрушила з місця за до­помогою багатьох учених, пра­цівників республіканських по­зашкільних закладів, викладачів вищих навчальних закладів, спів­робітників Міністерства освіти України з різних управлінь.

У 1990 році у м. Одесі відбу­лася перша конференція з про­блем удосконалення роботи Малих академій наук. Це була визначна подія! На другій конфе­ренції у м. Львові, присвяченій проблемам перспектив розвитку МАН, між ученими, керівниками вищих навчальних закладів, ке­рівниками обласних навчальних закладів відбулася гаряча дис­кусія, яка визначила як пріори­тети, так і багато проблем. Мені запам'ятався такий приклад.

Учениця з Житомира на сек­ції екології доповідала про ре­зультати свого експерименталь­ного дослідження з теми «Чому на одній околиці Житомира шпаки живуть, а на інших окра­їнах міста не живуть». Вона досліджувала цю тему 2 роки. Один із поважних професорів, доктор біологічних наук, заві­дувач   кафедри   екології,   який слухав цю доповідь, високо оцінив роботу юної дослідниці і запро­понував їй роботу лаборанта на його кафедрі з метою подальшо­го заочного навчання у вищому навчальному закладі й аспіран­турі, щоб згодом стати викла­дачем Інституту лісового госпо­дарства, а потім і захистити під його керівництвом дисертацію.

Однак, на мою думку, головне для майбутніх науковців — не лише отримати можливість за­хистити дисертацію, а навчитися досліджувати навколишній світ. Дуже важливо у молодому віці усвідомити, зрозуміти, за яку на­укову ідею є сенс боротися, ро­бити винаходи, відшуковувати свої шляхи вирішення тієї чи ін­шої наукової проблеми.

В перші роки незалежнос­ті нашої держави для Малої академії наук настали важкі часи. Через фінансові негараз­ди керівникам об'єднання дове­лося всі конкурси проводити в м. Києві і навіть за рахунок бать­ківських коштів. Базовим закла­дом став Національний еколого-натуралістичний центр МОН України.

Саме в ці роки посилилися зв'язки з Національною академією наук України, була визначена структура МАН з її відділеннями і секціями. За всіма секціями були закріплені певні інститути НАН України. Відвідування науково-дослідних інститутів НАН Укра­їни, які є в Києві, спілкування з керівництвом та вченими науко­вих установ дало позитивний ре­зультат. Разом з академіками НАН України ми відпрацьовували крок за кроком шляхи активізації робо­ти з талановитою молоддю. Керу­вала цією роботою Координацій­на рада при Міністерстві освіти України.

Говорячи про становлення МАН, не можна не сказати про видатного українського вченого Валентина Микола­йовича Касаткіна, Президента Кримської МАН «Искатель». Завдяки   його   наполегливості і ентузіазму термін «МАН» («Мала академія наук») став загальновживаною в Україні назвою Всеукраїнської органі­зації творчо обдарованої науко­вої молоді. Валентин Микола­йович був нашим порадником, куратором з питань створення МАН України. Він наполягав, щоб базою МАН були заклади позашкільної освіти, які діють в Україні, тому що в них є можли­вість залучити наукові і педаго­гічні кадри, є можливість ство­рювати і розвивати розгалужену мережу наукових гуртків.

Поступово створювалася нор­мативна база, удосконалювалося методичне забезпечення. З 1995 р. постало питання створення Малої академії наук України з 27 облас­ними територіальними відділен­нями, в тому числі Кримським, Севастопольським, Київським. Нині в Україні МАН керує Пре­зидія. Першим Президентом МАН був Віктор Васильович Скопенко, ректор Київського державного університету.

Що зробив для МАН В. В. Ско­пенко? Будучи головою Ради ректорів вищих навчальних за­кладів України, одне з засідань Ради, яке відбулося у м. Вінни­ці, куди виїхала і Президія МАН, він присвятив питанням взаємо­дії Малої академії наук України з вищими навчальними закладами. Віктор Васильович звернувся до ректорів із пропозицією всіляко підтримати вихованців — при­зерів МАН, що значно підвищи­ло престиж навчання в наукових секціях.

Вищі навчальні заклади по­чали змагатися за право залу­чати до себе випускників шкіл з числа манівців. Ректори де­яких вузів навіть заявляли, що їм не потрібні ніякі Положення про пільги для призерів конкур­сів МАН, тому що, працюючи членами журі на конкурсах те­риторіальних відділень МАН, на учнівських конференціях, вони на власні очі переконалися, які розумні, інтелектуально і твор­чо розвинені учні навчаються в гуртках МАН.

З 2002 року, коли створили Малу академію наук учнівської молоді як окремий позашкільний заклад з базою у м. Києві, Президентом Малої академії наук України став народний депутат України Станіслав Олексі­йович Довгий. Завдяки його кло­потанням щорічно проводяться зустрічі членів МАН з Президен­том України, з іншими державни­ми діячами. Приймаються Укази Президента щодо підтримки цьо­го учнівського об'єднання.

Нещодавно в Академії педа­гогічних наук України був ство­рений Інститут обдарованої дитини — наукова установа, яка опікуватиметься, в числі інших питань, і проблемами діяльності Малої академії наук України.

У Києві роботу з творчо обда­рованою молоддю очолює МАН «Дослідник». Я дуже шаную вче­них, педагогів, вихованців цього об'єднання, тому що всі вони — талановиті творчі особистості…

З виступу на засіданні відді­лення інформаційних техноло­гій Київської МАН «Дослідник» 12 березня 2008 р.

Сьогодні Луїза Іванівна Ковбасенко — старший науковий співробітник лабораторії діяль­ності позашкільних закладів Ін­ституту проблем виховання АПН України, має почесне звання «За­служений працівник народної освіти України», нагороджена орденом Княгині Ольги НІ ступеня, медалями «За доблесний труд», «Ветеран праці», має освітянські нагороди: медаль А.С.Макаренка, нагрудний знак «Софія Русо-ва». На 70-річний ювілей Луїзи Ковбасенко у березні цього року з'їхалися позашкільники зі всієї України. Небайдужа людина і справжній професіонал, вона не лише причетна до історії Малої академії наук, вона є її творцем і нині продовжує плідно працюва­ти заради розвитку МАН.