З історії закладу

Є на Баришівщині невелике село Яблуневе. Відкриті сонцю, обабіч асфальтованих вулиць, стоять ряди чепурних  споруд, та найпривабливішим, найзатишнішим, найзеленішим  куточком в селі є територія Яблуневої загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів.

Школа, як і людина, має свій життєпис.

Пишаються яблунівці своєю школою, де навчаються їхні діти. І хоч біографія  школи  не сягає  в глибину століть, однак вона славна.

Так,  1912 р. на території центральної садиби збудовано однокомплектну трикласну школу.

У 1960 р. на території центральної садиби радгоспу «Хмельовик», у теперішньому селі Яблуневому, зведено приміщення початкової школи, на базі якої через рік було відкрито восьмирічну школу, котру назвали Хмельовицькою восьмирічною ім.Н.К.Крупської, директором якої був призначений Перепелиця В.І. За фахом – учитель німецької мови. Спокійний, урівноважений, справедливий вчитель.  Першого вересня 1961 р. в новому закладі розпочали навчальний рік 107 учнів 1-6 класів. Учнів 5 і 6 класів перевели з Хмельовицької восьмирічної школи в нову Хмельовицьку восьмирічну школу ім. Н. К. Крупської за місцем їх проживання, яку з 1962 року очолив Жур Микола Петрович – мудрий керівник, знавець людських душ, і до сьогодні – шанована в селі людина.  Першими вчителями нововідкритої восьмирічки були Жуковська Н.О., Клименко В.П., Музиченько В.Г., Медвідь Ф.С., Ярмолінська Г.Є., Гресько М.О.,  Божук Є.А., Журба Н,О., Ткаченко Г.Г., Дуцька М.А., Горюк Н.М.   

У 1966 р. відкрито Яблуневу середню школу. Випускники 1964-1965 років продовжували навчання в Березанській середній школі та в інших освітніх закладах району. Починаючи з 1966 року, учні Яблуневого,  Григорівки, Хмельовика здобувають загальну середню освіту у середній школі.

У 1966 році  до 9 класу було набрано 64 учні,  відкрито 2 дев’яті класи. В Яблуневу середню школу прийшли навчатися випускники Малосупоївської і  Хмельовицької восьмирічних шкіл. Загалом  у 1966 році розпочали навчальний рік 215 учнів, з якими працювали 16 учителів.

У 1968 році було закрито Хмельовицьку восьмирічну школу, а учнів і частину вчителів  переведено до Яблуневої середньої школи.

За роки функціонування школи її закінчили 715 випускників, серед них   36 медалістів. Усі вони працюють  у різних галузях народного господарства, зокрема  і у рідному селі.

Уславилася школа  талановитими учителями, які жили і працювали в різні роки її існування.

Бо вчитель – не лише покликання, талант,  а доля, яка комусь дана, комусь – ні. Вона обирає тих,  хто поєднує у собі певні якості для самореалізації у тій сфері, з якою пов’язане життя людини. Так, В.І.Перепелиця, М.П.Жур та З.П.Радченко були обрані долею. Хоча їх  шлях до педагогічної діяльності  був нелегкий.

Володимир Іванович Перепелиця

Народився В.І.Перепелиця в селі Лехнівка Березанського району в 1924 році.

До Великої Вітчизняної війни закінчив 10 класів. Мріяв стати вчителем як батько,  Перепелиця Іван Сидорович  та мати -  Уляна Андріївна. Але війна,  завадила здійсненню його мрії.

З 1942 по 1945 рік Володимир Іванович перебував у німецькій неволі в числі мільйонів  юнаків і дівчат.  Повернувшись додому, у 1946 році вступив до Київського інституту іноземних мов. Після його закінчення  працював у багатьох школах Березанського району вчителем, а потім  - директором Великокрупільської восьмирічної школи.

В 1961 році був призначений директором Хмельовицької восьмирічної школи. Перші роки функціонування нової восьмирічки вимагали від директора багато зусиль, з чим Володимир Іванович успішно справлявся.

В 1962 році наказом по Київському  ОБЛВНО  Володимир Іванович був переведений, за його проханням,  учителем німецької мови Вишеньківської середньої школи Бориспільського району. Та через п’ять років  повертається  у вже  перейменовану  з Хмельовицької в Яблуневу  середню школу, де протягом ряду років викладав німецьку мову та співи.

Володимир Іванович був обдарованою людиною. Чудово грав на акордеоні, співав. Свої знання передавав учням, ведучи гуртки іноземної мови та співів, керував художньою самодіяльністю  школи.

У 1974 році Володимир Іванович був призначений директором Морозівської середньої школи, де працював до 1982 року.

Випускники Яблуневої школи різних поколінь низько схиляють  голову перед пам’яттю мудрого, досвідченого Педагога.

Микола Петрович Жур

Сімдесят п’ять років тому  у Малій Cупоївці Згурівського району в сім’ї Петра Жура народився син Микола. Звичайним було його дитинство. Підростав, пішов до школи. По силі можливості допомагав батькам. Але почалася Велика Вітчизняна війна, котра надовго вибила багатьох із наміченої колії. Проте все лихе минає, настали і мирні часи. Хлопець продовжував перерване навчання в місцевій школі. У 1947 році вступив до Мироцького ветеринарного технікуму (тепер це Немишаївський сільськогосподарський коледж). Три роки навчання пролетіли непомітно, і в 1950 році дільничий ветфельдшер Микола Петрович  Жур  вже працював у Вінницькому районі Вінницької області, обслуговуючи 11 сіл. Та  його ветеринарна  практика тривала недовго, в квітні 1951 року його призвали на строкову військову службу.   І перш, ніж Микола Петрович закінчить Ніжинський педінститут ім. Гоголя, мине не один рік. Служитиме він на Чорноморському флоті, здобуватиме освіту в Одеській вечірній школі, закінчить курси офіцерів. І  через три роки у званні молодшого  лейтенанта був звільнений у запас. З 1954 року  працював вчителем фізкультури і військової підготовки Малоберезанської школи. Так почалася  педагогічна кар’єра Миколи Петровича Жура. Згодом здобуває  вищу педагогічну освіту, закінчивши Київський  та Ніжинський педагогічний  інститут.  І лише в 1959 році доля закине його у Яблуневу школу.

Викладав він у школі біологію. А в 1962 році  призначили  директором. Понад 25 років керував учительським колективом, отримуючи неодноразові нагороди  за сумлінну працю. Не було школяра, якого б директор не знав по – справжньому, не відав про його захоплення та труднощі.

За багаторічну трудову діяльність у 1974 році нагороджений значком «Відмінник народної освіти», Грамотою Міністерства освіти УРСР за своєчасну і якісну підготовку до 1979-1980 н.р.  Має нагороди з пам’ятних дат та медаль «Ветеран праці».

У 1991 році Микола Петрович вийшов на заслужений відпочинок, але продовжував працювати. Та роки, віддані обраній справі, він вважає найкращими у житті. І сьогодні його переконання: немає щасливішого покликання, як вчитель.

Зоя Петрівна Радченко

        Радченко Зоя Петрівна народилась у 1934 році на Чернігівщині у м.Козелець.

      Закінчила Київський державний педагогічний інститут ім. М.Горького, спеціальність – учитель географії.

     Свій педагогічний шлях розпочала у 1956 році на посаді учителя географії Феневицької середньої школи  Іванківського  району  Київської області.

     З 1970 року працювала учителем географії  та хімії Хмельовицької середньої школи ім.Н.К.Крупської.

     За багаторічну творчу працю нагороджена грамотами райвно (1972р.), облвно (1973р).

     У 1975 році стала  переможцем соціалістичного змагання.

     Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27.06. 1978 року нагороджена орденом “Знак Пошани”, а в 1988 році – медаллю “Ветеран праці”.

    Зоя Петрівна часто виступала з лекціями перед працівниками ферм, садоводами, механізаторами. Досвід її роботи був вивчений  та узагальнений.

     П’ятдесят років трудилася Зоя Петрівна на педагогічній ниві. Навчала своїх вихованців бути добрими, щирими, трудолюбивими. Виховувала  в них почуття патріотизму.

  3 січня 2006 року перестало битися серце видатного Педагога. Та пам’ять про Зою Петрівну  завжди житиме в серцях багатьох поколінь випускників  школи та жителів села.

       Славу рідної школи примножують їх  випускники. Дев’ять   колишніх учнів сьогодні працюють вчителями місцевої школи, а загалом серед їх   вихованців – сотні чудових спеціалістів і шанованих людей. А школа продовжує жити  творчими плідними справами і з надією дивиться в майбутнє.