Історія

За покликом історії

В першій половині ХVШ століття у селі Селище була збудована дерев’яна земська школа під залізним дахом. Вона була розташована в центрі села. В 1912 році разом з побудовою нової церкви, біля огорожі, була збудована невелика церковно – приходська школа для дівчат.

Навчання в обох школах проводилось українською мовою. Як і в земській, так і в церковно-приходській школах було по одній вчительці на всі групи. Підручників було дуже мало. У другій і четвертій групах значну увагу приділяли усному розв’язуванню задач на уроці. Порушників порядку в школі та тих, що погано навчалися, під час уроку і на перервах ставили на коліна, перед тим насипавши на підлогу гречки або солі. Унаочнення в школах майже не було.

Перед революцією в земській школі налічувалося 90 – 100 учнів, у церковно-приходській – 25-30.

З 1917 року було запроваджено сумісне навчання хлопчиків і дівчаток. Умови навчання були дуже тяжкими. Не було підручників, зошитів.

Після революції церковна школа була переобладнана під сільську Раду, а приміщення земської школи знаходилося в аварійному стані. На той час у школі навчалося 130-150 дітей.

В ті роки в селі було до 80% неписьменних, які розписувалися хрестом.

У роки НЕПу, в 1928-1929 роках, у селі була побудована нова цегляна школа на чотири класні кімнати, світлі і просторі. Почалася активна боротьба з неписьменністю. У школі проводилися заняття для дітей та дорослих. Після навчання в Селищанській чотирирічній школі учні продовжували вчитися в інших селах: Сулимівці, Баришівці.

У роки Великої Вітчизняної війни у шкільному приміщенні знаходився військовий госпіталь, де лікували поранених солдатів. Тимчасово навчання дітей проводилося в невеличкій хатинці поблизу школи. Вчилося 25-30 дітей. Був один учитель.

Потім дітей перевели у будинок, де у 60-80-ті роки ХХ ст. був господарчий магазин.

Семирічна школа була відкрита після звільнення села від німецько-фашистських загарбників. Директором школи в той час був Петрученко Овсій Гаврилович.

З 50-х років директором Селищанської школи був Микола Григорович Верпівський. Після Миколи Григоровича на посаду директора школи був призначений Леонід Арсентійович Духота.

До 1967 року директорами школи були Фролов Василь Дмитрович і Горбань.

Швидко летіли роки. В 1967 році почалася добудова школи. Заклад поповнився ще п’ятьма класними кімнатами та майстернею. Зробили водяне опалення. З 1968 року діти харчувалися в шкільній їдальні безкоштовно.

Із закінченням добудови школи почалося обладнання нових класних кімнат під керівництвом директора Карнауха Івана Григоровича.

Після виходу на пенсію Карнауха Івана Григоровича продовжувачем його справ з 1986 стала Яхно Ольга Василівна.

У 1993 році Селищанська неповна середня школа була реорганізована у Селищанську середню школу.

У 1994 році в селі Селище була побудована нова двоповерхова школа на 306 учнів. Директором при відкритті нової школи була Яхно Ольга Василівна. На зміну їй у 1997 році прийшов випускник Селищанської восьмирічної школи, вчитель трудового навчання, Дудка Віктор Миколайович, який очолював педагогічний колектив до 2004 року.

У 2003 році Селищанську середню школу було реорганізовано у Селищанську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів.

Рік на посаді директора школи працював Гордієнко Володимир Володимирович.

З 2005 по 2009 рік директором школи була Мартиненко Валентина Миколаївна. Під час її керівництва Селищанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів була реорганізована у Селищанський навчально-виховний комплекс „загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дитячий садок”. 9 листопада 2007 року на базі НВК було відкрито дитячий садок „Дзвіночок”. На той час дитсадок відвідувало 15 дошкільнят. На даний час їх 31.

2 вересня 2009 року на посаду директора НВК була призначена Дудка Тамара Михайлівна, вчителька зарубіжної літератури.