Перемога миру:
вихід з циклів Кондратьєва

Історична періодизація воєн, криз і переломів світового порядку в логіці довгих хвиль Кондратьєва — від 1618 року (Тридцятилітня війна) до сьогодення.

Це аналітична модель систем, а не механічна хронологія: війни тут виступають симптомами вичерпання технологічно-економічної та інституційної хвилі.

Світові цикли Кондратьєва та великі війни
XVII–XXI століття

XVII століття

1618–1648 — Тридцятилітня війна

Кінець першої довгої хвилі

  • руйнування середньовічної християнської універсальності;
  • війна релігій і династій;
  • демографічна катастрофа Європи.
Результат:
  • Вестфальський мир (1648);
  • народження державного суверенітету;
  • початок державоцентричного світового порядку.
➡ Перший сучасний світовий порядок

XVIII століття

1701–1714 — Війна за іспанську спадщину
1756–1763 — Семирічна війна

Кінець мануфактурно-меркантильної хвилі

  • глобалізація воєн (Європа, Америка, Індія);
  • боротьба за колонії;
  • фінансове перевантаження імперій.
Результат:
  • піднесення Британської імперії;
  • ослаблення Франції та Іспанії;
  • криза абсолютизму.
➡ Підготовка до революційної перебудови світу

XIX століття

1848 — Революції в Європі
1870–1871 — Франко-прусська війна

Кінець першої індустріальної хвилі

  • націоналізм;
  • масова політика;
  • індустріальні армії.
Результат:
  • об’єднання Німеччини та Італії;
  • порушення балансу сил;
  • гонка озброєнь.
➡ Закладено міну під ХХ століття

XX століття

Гранична фаза індустріального циклу: війна як межа розвитку

1914–1918 — Перша світова війна
1939–1945 — Друга світова війна
Кінець важкоіндустріальної та енергетичної хвилі

XX століття стало кульмінацією державоцентричної логіки розвитку і водночас виявило її історичну межу. Індустріальна потуга, наука й масова організація суспільства були вперше повністю інтегровані у механізм тотальної війни.

Ключові риси періоду:

  • тотальна мобілізація економік і населення;
  • індустріалізація знищення;
  • ідеологічна абсолютизація конфлікту;
  • поява зброї масового знищення.

Війна перестала бути інструментом політики і стала екзистенційною загрозою цивілізації.

Результат:

  • руйнування імперських систем;
  • спроба створення глобального інституційного порядку (Ліга Націй, ООН);
  • формування біполярного світу;
  • ядерне стримування як основа миру.
➡ Мир ХХ століття базувався не на розвитку, а на взаємному страху.

Холодна війна (1947–1991)

Стабільність без переходу

Після Другої світової війни людство вперше усвідомило, що подальша війна означатиме самознищення, але не змогло інституційно вийти з логіки конфронтації. Світ увійшов у фазу контрольованої нестабільності.

Системні обмеження ХХ століття:

  • глобальні інститути були створені для стримування війни, а не для переходу розвитку;
  • безпека залишалася монополією держав;
  • людина не стала суб’єктом світового порядку;
  • технології випередили етичні та правові механізми.
➡ ХХ століття довело межу війни як механізму оновлення, але не створило мирної альтернативи виходу з циклів.

XXI століття — переломна фаза

2022 – … — Війна в Європі / глобальне протистояння

Кінець державоцентричної хвилі

  • повернення великої війни;
  • гібридні, інформаційні та кіберзагрози;
  • ризик ядерної ескалації;
  • кліматичні та біосферні фактори.
Поточний стан:
  • світ без загального порядку;
  • інституційний вакуум;
  • технології сильніші за право.
➡ Точка цивілізаційного вибору

Ключовий висновок

Ми перебуваємо не просто в кінці чергового циклу Кондратьєва. Ми — в кінці циклу держави як монопольного інституту безпеки.

 

 

Історичні обмеження архітектури розвитку

На початку кожного нового циклу неможливо було уникнути великих війн, тому що людство входило в новий технологічний цикл зі старими інститутами, старою антропологією влади і без механізмів глобальної легітимності.

1. Цикли Кондратьєва починалися швидше, ніж змінювались інститути

Структурна асиметрія розвитку

У кожному циклі ми бачимо одну і ту ж закономірність:

Що розвивається швидко

Що змінюється повільно

Технології

Право

Економіка

Інститути

Військова потуга

Етика

Засоби знищення

Механізми відповідальності

 

Війна ставала "механізмом синхронізації" між новими можливостями та старими структурами.

Людство не мало інструментів мирної синхронізації.

2. Відсутність універсального суб’єкта світового розвитку

Історично НЕ існувало:

Світ складався з:

 Кожен актор вважав себе "центром історії".

 

Без спільного суб’єкта:

3. Суверенітет як абсолют (головна пастка)

В усіх попередніх циклах:

Суверенітет був недоторканним, навіть коли він загрожував виживанню людства.

Наслідок:

ООН, Ліга Націй, союзи — реактивні, не проактивні.

4. Війна як єдиний “механізм перезавантаження”

До ХХІ століття війна виконувала системну функцію:

Революції, війни, колапси — це були аналогові форми апдейту системи.

5. Відсутність інституційного мислення у глобальному масштабі

Людство мислило:

Ніхто не ставив питання:

Тільки після ядерної зброї з’явилось усвідомлення, що:

наступна війна може бути останньою.

 

Втрачена можливість ХХ століття: проєкт ЗДАС - Загальнодержавної автоматизованої системи управління економікою

Ще у 1960-х роках ХХ століття в Україні,
в Інституті кібернетики Академії наук УРСР,
під керівництвом академіка Віктора Михайловича Глушкова,
було розроблено проєкт Загальнодержавної автоматизованої системи управління (ЗДАС / ОГАС).

Цей проєкт випереджав свій час і по суті містив:

• ідею єдиного цифрового простору управління з розподіленою мережевою архітектурою;
• алгоритмічну координацію економіки та автоматизоване прийняття управлінських рішень;
• перехід від адміністративного контролю — до системної архітектури.

ЗДАС була першою спробою інституціоналізувати технології
і замінити управління через бюрократію на алгоритми та систему.

Проєкт не був реалізований не через технологічну неспроможність,
а через інституційний опір системи ручного контролю
та несумісність авторитарної моделі з алгоритмічною прозорістю управління.

6. Людина не була суб’єктом безпеки

У всіх попередніх циклах:

➡ Безпека держави ≠ безпека людини
➡ Держава могла “виграти”, навіть знищуючи мільйони.

Тому війна залишалась прийнятним інструментом.

7. Чому саме СЬОГОДНІ ситуація інша

Вперше в історії всі обмеження зняті одночасно:

1. Технології дозволяють:


2. Ядерна та технологічна межа:


3. Людина стала цифровим суб’єктом:


4. Суверенітет більше не абсолютний де-факто

8. Головний історичний парадокс

Людство не могло уникнути великих війн раніше —
але тепер не може собі дозволити повторити цей шлях.

Раніше:

Тепер:

9. Ключовий висновок

Людство не переходило мирно між циклами, тому що:

   1.    не мало інструментів глобального проєктування;

   2.    не визнавало людину суб’єктом безпеки;

   3.    абсолютизувало суверенітет;

   4.   не могло інституціалізувати технології;

   5.    використовувало війну як системний апдейт.

   

Нова система міжнародної безпеки, як основа для переходу до цифрового суспільства, є концептуальним і технологічним продовженням проєкту Загальнодержавної автоматизованої системи (ЗДАС) Інституту кібернетики України — першої в історії спроби інституціоналізувати управління складними соціально-економічними процесами на основі системного аналізу та автоматизованого прийняття рішень.


У цьому сенсі Нова система міжнародної безпеки - це сучасний проєкт, покликаний зробити мир тим, чим у попередніх історичних циклах була війна: не руйнівним актом, а керованим механізмом переходу між етапами розвитку цивілізації через інституційну та ціннісну еволюцію.