Слово тренінг походить від англійського «to train» , що означає «навчати, тренувати». Тренінг – це водночас і цікаве спілкування, і захопливий процес пізнання себе та інших, і ефективна форма опанування знань, розширення досвіду, і спосіб формування вмінь та навичок.

            Перщі тренінгові заняття були організовані учнями К.Левіна в середині 1940-х років. Учений стверджував, що більшість ефективних змін у поведінці,настановах людей відбувається в групах. Щоб виробити нові форми поведінки, свої певні настанови, людина повинна навчитися бачити себе очима інших.

            Сьогодні в літературі і практичній діяльності поняття «тренінг» трактується набагато ширше, ніж кілька років тому. Розширення  меж використання терміна пов’язано зі збільшенням діапазону цілей,більш широкого, ніж розвиток компетентності у спілкуванні.

            Приведу  кілька визначень. Тренінг – це:

·         « спеціальна форма організації навчальної діяльності, що переслідує конкретні й прогнозовані цілі, які можуть бути досягнуті у відносно короткий термін»;

·         « спосіб навчання учасників і учасниць та розвиток у них необхідних здібностей та якостей, що дозволяють досягти  успіху в певному виді діяльності»

·         « інтенсивне навчання, що досягається спеціальними інтерактивними вправами».

         Педагогічний енциклопедичний словник дає таке трактування поняттю « психологічний тренінг»: « галузь практичної психології, орієнтована на використання активних методів групової психологічної роботи з метою розвитку компетентності у спілкуванні».

Соціально-психологічний тренінг – це « засіб впливу, спрямований на розвиток знань, соціальних установок, навичок і досвіду в галузі міжособистісного спілкування, засіб розвитку компетентності у спілкуванні, засіб психологічного впливу» ( Г.Ковальов).

            Тренінг належить до методів активного соціального навчання як комплексного соціально-дидактичного напряму.

            В основу тренінгу покладено групову взаємодію-інтеракцію.

            Специфічними рисами тренінгу є:

·         Дотримання певних принципів групової роботи;

·         Спрямованість на психологічну допомогу учасникам групи в саморозвитку, що ініціюється не лише ведучим, а й власне учасниками;

·         Наявність постійної групи ( від 7 до 15 осіб), що періодично зустрічаються чи працюють без перерви протягом декількох днів;

·         Певна просторова організація( найчастіше робота у одному і тому ж приміщенні, коли учасники більшу частину часу сидять у колі);

·         Акцент на взаємовідносинах між учасниками групи, що розвиваються і аналізуються в ситуації « тут і зараз»;

·         Застосування активних методів групової роботи;

·         Вербалізована рефлексія з приводу власних почуттів і того, що відбувається в групі;

·         Атмосфера розкутості й свободи спілкування між учасниками, клімат психологічної безпеки.

Залежно від цілей, тренінг може використовуватися в навчанні дорослих у різних варіантах.

1.    Тренінг як тренування, у результаті якого відбувається формування та відпрацювання вмінь та навичок, ефективної поведінки.

2.   Тренінг як форма активного навчання, метою якого є передусім передання знань, а також розвиток деяких умінь і навичок.

3.    Тренінг як метод створення ситуацій для саморозкриття учасників і самостійного пошуку ними способів вирішення власних психологічних проблем.

Застосування тренінгових занять для розвитку готовності педа­гога до формування самоосвітньої компетентності учнів дає змогу: у цікавій і доступній формі оволодівати знаннями, вміннями, необхід­ними для створення такого освітнього середовища і взаємодії на всіх рівнях, які сприятимуть становленню відповідної мотивації до само­освіти, забезпеченню успішної пізнавальної діяльності через форму­вання і вдосконалення необхідних загальнонавчальних умінь; форму­вати у самого вчителя відповідальне ставлення до процесу керівництва самоосвітою учнів тощо.

Готуючись до проведення тренінгу, викладач-тренер має здійс­нити велику підготовчу роботу:

1)    визначити цілі та завдання тренінгу;

2)    розробити план-сценарій тренінгу;

3)   підготувати заздалегідь слухачів курсів підвищення кваліфікації, вчителів до проведення тренінгу (роздати питання, що будуть розгля­датися на тренінгу, проблеми, які будуть обговорюватися, літературу для попереднього опрацювання тощо);

4)    здійснити самопідготовку: продумати власні дії щодо проведен­ня інтерактивної взаємодії, передбачити план обговорення проблеми та можливі висновки, що зроблять педагоги, спрогнозувати появу су­перечних точок зору та кінцевий результат роботи, обрати час і форми узагальнення висновків, продумати зворотний зв'язок та ін.;

5)    розподілити ролі між учасниками, продумати активну участь кожного;

6)    підготувати приміщення до проведення тренінгу та необхідні ма­теріали (медіапроектор, бейджики, таблички, скотч, папір для індиві­дуальних та групових вправ, маркери, роздруковані матеріали для ви­вчення тощо). Якість навчання суттєво зростає, якщо слухачі мають хороші роздаткові матеріали.

Важливим фактором є підготовка матеріалів у тому форматі, що лег­ко читається, а саме:

·         небагато тексту;

·         наявність чітких схем замість деяких текстових блоків;

·         малюнки;

·         можливість робити помітки у цих матеріалах

Загальна структура тренінгу має такий вигляд:

привітання —► знайомство        вироблення правил роботи у групі  —► оголошення теми роботи         висловлювання очікувань учасників      розминка       основна частина: вступне слово тренера (міні-лекція, повідомлення, інструкції тощо), різноманітні вправи, що закінчують­ся обговоренням і рефлексією        підбиття підсумків роботи           резюме ведучого

    прощання.

При розробці правил роботи у групі доцільно запропонувати слуха­чам декілька з них і надати можливість доповнити ці правила.

Ось декілька таких правил.

1.     Бути активним. 

2.     Говорити від себе.

3.     Бути відвертим і відкритим.

    4.  Бути толерантним.

         5.  Дотримуватися відведеного часу.

Під час спілкування один з одним використовуються бейджики, на яких кожен учасник записує своє ім'я так, як би він хотів, щоб до ньо­го зверталися. Це допомагає створити відповідний комфортний психо­логічний клімат у групі.

Види тренінгів, що найчастіше використовуються в навчанні дорослих, — це мотиваційний тренінг, комунікативний, креативний, тренінги ділового спілкування для керівників, тренінги з роз­витку мислення тощо.

Види тренінгів та методи групової роботи

Л. Петровська виокремлює такі форми тренінгів: відеотренінг, ро­льове навчання, груповий аналіз оцінок і самооцінок, невербальні ме­тодики та ін.

При проведенні тренінгу використовуються різноманітні конкрет­ні вправи, прийоми і техніки. Визначають такі базові методи тренінгу: групова дискусія та ситуативно-рольові ігри.

Групова дискусія — це спільне обговорення якогось суперечливого питання, що дає змогу прояснити або змінити думки, позиції та наста­нови учасників групи у процесі безпосереднього спілкування.

Дискусія — це спосіб організації спільної діяльності з метою ін­тенсифікації процесу прийняття рішення у групі; метод навчання, що підвищує інтенсивність та ефективність навчального процесу за ра­хунок залучення тих, хто вчиться, до колективного пошуку істини.

Дискусія побудована на діалозі - такій формі спілкування, що ґрун­тується на психологічній рівності позицій учасників обговорення.

У тренінгу групова дискусія може бути організована з метою на­дання учасникам можливості обговорити проблему, що цікавить усіх, із різних боків, або ж із метою здійснити групову рефлексію через аналіз індивідуальних переживань.

Ігрові методи ведення тренінгів сприяють інтенсифікації процесу навчання, знаттю напруження та скутості учасників, оптимізації їхньої взаємодії. Гра допомагає людині розкрити свої здібності, виявити творчий потенціал, проявити щирість та відкритість.

За характером процесів ігри поділяються на три основні категорії:

Ділові ігри ( імітаційне моделювання реальних механізмів і процесів);

Організаційно-діяльнісні ( форма колективної миследіяльності. У процесі якої відбувається навчання і проектування нових діяльнісних зразків);

Рольові ( моделювання життєвих ситуацій, розігрування певних проблемних ситуацій ).

 

 

Технологія проведення ділової гри

Ділова гра відбувається через моделювання різноманітних педа­гогічних чи виробничих ситуацій .

Моделювання — це метод дослідження певних об'єктів через відтворення їхніх характеристик на іншому об'єкті — моделі, що є ана­логом певного фрагменту дійсності (речового чи розумового) — оригі­налу моделі.

Модель реалізується через правила. Правила гри—це ті положен­ня, в яких відбиваються сутність гри та співвідношення всіх її компо­нентів. Ділові ігри складаються з певних етапів підготовки і проведення.

Ділова гра є способом моделювання різноманітних умов про­фесійної діяльності через пошук нових засобів її виконання. Вона імітує різноманітні аспекти людської активності й соціальної взаємодії, є методом ефективного навчання, оскільки нівелює суперечності між абстрактним характером навчального предмета і реальним характером професійної діяльності.

 

 

Етапи ділових ігор

 

1. Етап підготовки
Розробка сценарію: •           визначення цілей і завдань; •           прогнозування очікуваних ре­зультатів; •           характеристика проблеми, що вивчається; •           обґрунтування поставленого завдання; •           план гри; •           загальний опис процедури гри; •           зміст ситуації і характеристика дійових осіб			Розробка ігрового контексту: •           уведення нових правил, ігрових вправ та обов'язків гравців і екс­пертів; •           уведення персонажів; •           виконання подвійних ролей; •           уведення протилежних за інтере­сами ролей; •           розробка системи заохочень, штрафів; •           візуальне представлення резуль­татів

 

2. Уведення в гру

 

1.     Ознайомлення учасників і експертів із висхідною інформацією. 2.     Формування міні-груп, створення експертної групи, інформування учас­ників про правила гри, вручення ігрових документів. 3.     Спільне визначення задач гри та навчальних завдань, визначення режи­му роботи. Збір необхідної інформації, вивчення спеціальної літератури. 4.     Розподіл ролей. Заборонено відмовлятися від ролі, виходити з гри, па­сивно до неї ставитися, тиснути на учасників, порушувати регламент  та етику поведінки

 

 

3. Етап проведення

 

 

1.     Аналіз висхідної інформації. 2.     Підготовка до виконання рольових функцій і завдань. 3.     Виконання учасниками рольових функцій, імітація підготовлених за­вдань

 

4. Етап аналізу

 

1.     Аналіз результатів гри учасниками.      2. Виступ експертів, обмін думками, захист учасниками своїх рішень і вис­новків.      3.Підбиття підсумків гри викладачем, який зазначає досягнені результати, формулює остаточний підсумок

 

 

 

            Ділова гра як метод містить інші форми активного навчання: дис­кусію, аналіз конкретних ситуацій, дії за інструкцією, розв'язання ви­робничих завдань тощо. Вона дає змогу знайти рішення складних про­блем шляхом застосування спеціальних правил обговорення, стимулю­вання творчої активності учасників як завдяки спеціальним методам роботи, так і за допомогою модерації ведучого тренінгу.

 

Технологія проведення рольової гри

Рольова гра — це ефективне відпрацювання варіантів поведінки в тих ситуаціях, в яких можуть опинитися учасники тренінгу (напри­клад, захист чи презентація певних напрацювань, атестація тощо). Гра дає можливість набути навичок прийняття відповідальних і безпечних рішень у житті.

Підготовка до проведення рольових ігор

1.         Гра повинна бути значущою для учасників.

2.   Попереднє діагностування слухачів необхідне для вибору ситуа­цій, рішення яких можливе в межах одного заняття.

3.       Важливим є вибір учасників гри. Керівник рольової гри, зазви­чай, не є безпосереднім учасником ігрового комплексу.

Проведення рольової гри

1.    Ведучий оголошує тему гри, визначає ігрову ситуацію, з'ясовує, наскільки значущою вона є для учасників.

2.    Викладач-тренер інструктурує про план гри. З'ясовує, чи всі правильно зрозуміли своє завдання.

3.    Розподіляються ролі. Якщо ролей на всіх не вистачає, спостерігачі повинні отримати завдання щодо відслідкування вербальної та невер-бальної поведінки учасників гри, оцінювання результативності гри тощо.

4.    Активні учасники гри діють відповідно до своїх ролей та отри­маної інформації.

5.     Підбиваються підсумки гри, фіксується реакція кожного з учас­ників.

 

Технологія проведення організаційно-діяльнісних ігор Організаційно-діяльнісні та організаційно-навчальні ігри є фор­мами колективної розумової діяльності, у процесі якої відбувається навчання і проектування (створення) нових діяльнісних зразків. Основні етапи організаційно-діяльнісної гри:

 1) установча доповідь ведучого, в якій визначаються певні межі та ставляться основні питання, які необхідно вирішити під час гри;

 

2)створення груп, основне завдання яких — вироблення певних рішень, підготовка узгодженої доповіді для пленарного обговорення; результати обговорення у групі представляються схематично;

3)пленарне засідання, загальне обговорення роботи всіх груп, у про­цесі якого виробляються колегіальні рішення поставленої проблеми;

4)рефлексія учасниками своєї діяльності;

5)заключна доповідь ведучого .з узагальненням усіх результатів роботи груп;

6)методологічна консультація (за необхідності);

7)організаційні рішення.

Однією з ефективних форм інтерактивного навчання є кейс-метод. Ті, хто вчиться, вбачають у ньому гру, в якій вони мають можливість проявити та вдосконалити аналітичні й оцінювальні навички, навчи­тися працювати в команді, використовувати на практиці теоретичний матеріал тощо.

Кейс-метод (case study) — це техніка навчання, що користуєть­ся описом реальних економічних і соціальних ситуацій (від англ. case — «випадок»). Під ситуацією (кейсом) розуміють письмовий опис конкретної реальної події в закладі, слухачам пропонують проаналізува­ти її, знайти шляхи розв'язання та обрати найкращу з них. Ситуаційна вправа, що розглядається, повинна бути побудованою на реальна подіях.

Кейс-метод, або метод ситуаційних вправ, є активним методом, що дає змогу наблизити процес навчання до реальної практичної діяль­ності спеціалістів. Він сприяє розвитку винахідливості, умінню вирі­шувати проблеми, розвиває здібності здійснювати аналіз і діагности­ку проблем.

Кейс-метод — складна система, що інтегрує в собі інші методи пізнання: дискусію, ігрові методи, «мозковий штурм», моделюван­ня, мисленнєвий експеримент, проблемний метод, системний аналіз тощо.

Проблема посідає важливе місце в кейс-методі, при цьому в самому кейсі вона часто є присутньою в неявному, замаскованому вигляді, не­рідко буває прихованою серед інших, менш вагомих проблем, розгляд яких може повести дискусію не в той бік.

Етапи роботи з кейсом

1.         Уведення в кейс, постановка викладачем основних питань.

2.         Аналіз ситуації. Робота відбувається індивідуально чи у групах.
Кожен з учасників пропонує свій варіант розв'язання проблеми, що оці-
нюється групою, яка й обирає оптимальний варіант рішення,готується до презентації. У роботі слухачі, вчителі можуть користуватися різно­манітними джерелами інформації.

3.       Презентація рішень по кейсах. Слухачі, вчителі мають макси-
мально використати наочність, створену ними (схеми, графіки, пла-
кати тощо). Кожен варіант рішення фіксується на окремому аркуші.

4.      Загальна дискусіяя.

5.      Підбиття підсумків роботи.

Кейс-метод навчає пошуку та використанню знань в умовах дина­мічної ситуації, розвиває діалектичне та критичне мислення, сприяє більш глибокому засвоєнню навчального матеріалу.

Згадані вище методи і прийоми, що використовуються під час про­ведення тренінгу, можуть бути значною мірою розширені, адже тренінг передбачає комплексне використання різноманітних методів і прийо­мів навчання, що стимулюють активну пізнавальну позицію слухачів, спонукають їх до взаємодії, взаємонавчання.  Інтерактивне навчання у практиці професійного навчання є, без сумніву, перспективним на­прямом нашої педагогіки.

 

Далі пропоную розглянути та при можливості використати кілька тренінгів для вчителів, класних керівників, практичних психологів.

 

Навчальний тренінг на методоб'єднанні вчителів предметів гуманітарного циклу

 

Тема тренінгу. Методика проведення тренін­гів.

Мета: дати визначення тренінгу; познайомити учасників із тренінговою структурою проведення різних заходів; сформувати навички проведення тренінгів; поділитися досвідом упровадження тренінгів на уроках.

Обладнання: ватман, папір формату А4, мар­кери, стікери, скотч.

 

Справ багато, — талант один:

досягає успіху той, хто концент­рує

свої зусилля на найважливішій справі.

Олесь Воля

 

Хід тренінгу

1.         Знайомство

Доброго дня! Ми раді привітати Вас на за­нятті, що пройде під назвою «Методика прове­дення тренінгів». Починаючи нашу роботу, ми про­понуємо познайомитися в такий спосіб: Ви отри­маєте своєрідний герб — «Герб здоров'я» — і за­повните в ньому «віконця». Після цього ознайо­мите присутніх зі своїми записами.

2.         Правила роботи групи

Я прошу всіх учасників відгадати число, заду­мане мною. Не вдається досягти успіху? А це тому, що ми не встановили правила, за якими слід ви­конувати вправу. Для успішної роботи на тренінгу теж потрібно встановити правила — норми по­ведінки, яких будуть дотримуватися всі учасники групи.

Навіщо потрібні правила? Вони об'єднують людей, формують їхню самосвідомість, допома­гають правильно розподіляти час. Запропонуйте, будь ласка, правила, які, на Вашу думку, найбільш потрібні під час проведення тренінгів. (Учасники пропонують формулювання правил.)

 

Поради учасникам тренінгів:

Приходити на заняття вчасно.

 Бути доброзичливим, стримувати свої нега­тивні емоції.

Запрограмувати себе на посмішку: це ко­рисно і для Вас, і для людей, з якими Ви спілкує­теся.

Не критикувати. (Будь-яка ідея має право на існування. Якщо хочете висловити свою не­згоду, почніть зі слів: «Я поважаю Вашу точку зору, але...».)

Правило персоніфікації. (Кожна ідея має свого «автора». Усвідомлення цього виховує по­чуття відповідальності.)

6. Говорити коротко, по суті, по черзі.

Бути толерантним. (Яка вона — толерантна, людина? Якими якостями володіє?)

Правило однієї піднятої руки. (Хочу висло­витися.)

Правило двох піднятих рук. (Мовець гово­рить довго, не за темою.)

 

Дотримуватися регламенту.

Брати активну участь у тренінгу.

Правило добровільності.

Обговорення запропонованих правил

 

Повторення всіх правил із коментарями.

Відповіді на запитання:

 

Яке правило Вам виконувати найважче?

Яке правило Вам виконувати найлегше?

—         Яку користь Ви маєте від дотримання пра­вил?

*  Коментування одного із правил.

3.         Вправа «Очікування»

Учасники тренінгу записують на спікерах оваль­ної форми («яйцях») свої очікування від тренінгу й розміщують стікери навколо малюнка курки.

4.         Рухлива гра «Трамвайчик»
Текст для гри:

По вуличці вузесенькій Біжить, біжить, біжить У смужечку пузатенький Блакитненький трамвай. Він на зупинках мружиться, проміння розсипа. У віконця дітки дивляться І просять: «Покатай!»

5.         Ознайомлення з методикою групової роботи

Вправа «Геометричні фігури».

Зараз кожний із Вас вибере яку-небудь геомет­ричну фігуру із запропонованих: коло, трикутник, квадрат. Тепер за формою фігур об'єднайтеся в три групи. (Кожна група придумує назву, девіз, визна­чає, із чим можна асоціювати обрану фігуру. На ви­конання завдання дається 15 хвилин.)

6.         Вправа «Коло знань»

Учасники тренінгу повинні об'єднатися в 4 групи. Кожна група одержить картку з інфор­мацією. Після прочитання інформації Ви вибираєте волонтера, що йде із цією інформацією в інші групи.

7.         Вправа «Мозковий штурм»
Запитання для обговорення:
— Що таке тренінг?

Які етапи тренінгу Ви можете назвати?

У чому ефективність тренінгу на уроці?

8.         Обговорення ситуацій
Поради учасникам:

Вибирайте історії, які виявилися для Вас значущими.

Установіть зоровий контакт з аудиторією.

Визначте ціль, з якою Ви розповідаєте іс­торію (надихнути, заспокоїти, зацікавити, кинути виклик).

Утримуйтеся від висловлення власної ін­терпретації.

—Поводьтеся так, щоб слухачі відчували Вашу захопленість.

9.         Інформаційне повідомлення «Опорні схеми інтерактивних методів навчання»

Учасники об'єднуються в 4 групи. Кожна група знайомить із такими формами роботи: мозковий штурм, рольова гра, аналіз історій і ситуацій, де­бати. Після прочитання інформації кожна група розробляє свій проект і презентує його.

10.       Рухливі ігри: «Пальма, слоник, тостер»,
«Господар і будиночок», «Футбол»

11.       Підведення підсумків

Учасники тренінгу за допомогою таблиці по­вторюють визначення поняття «тренінг», за­кріплюють свої знання про структуру тренінгу. Після цього вони визначаються зі своїми очіку­ваннями: якщо сподівання виправдалися, учасники розміщують малюнки курчат на своїх стікерах.

12.       Прощання-релаксація

 

 

Вчимося бути ТОЛЕРАНТНИМИ

 (тренінг)

 

Зрозумій! Допоможи! Підтри­май!

Цілі і завдання: акцентувати увагу учнів на значенні толерант­ної поведінки під час спілкування з людьми, які оточують їх; учити розуміти і поважати одне одного; виховувати толерантне ставлення до ВІЛ-позитивних людей та лю­дей, хворих на СНІД.

Обладнання: плакати, картки, книжка-будиночок буклет «Зро­зумій! Допоможи! Підтримай!», цифри, факти, вислови та інша наочність; столи, стільці, розстав­лені по колу; окремо підготовлені столи для роботи в малих групах зі всім необхідним: папір, олівці, фломастери, скотч, ножиці.

Учитель (педагог-інструктор). Діти! Сьогодні ми зібралися з вами обговорити проблему толерантнос­ті, навчитися бути толерантними, поводитися толерантно, але про це трохи пізніше. Спочатку давайте познайомимося і представимося. Зробимо ми цю самопрезентацію у вигляді гри «Чарівний таліс­ман».

 Самопрезентація.      

 Гра «Чарівний талісман»

Мета: встановлення контак­тів, знайомство, зняття емоційної напруги, активізація роботи учнів у колективі, малих групах.

Ведучий (інструктор) затис­кає в долоньках камінчик або намистинку і говорить: «Мене звуть... Я не люблю хвалитися, але я люблю...» і передає ка­мінчик (намистинку) наступному учасникові. Той представляє себе і передає «Чарівний талісман» по колу.

Педагог -інструктор. Ось ми й познайомилися. А зараз хвилинка розрядки «Потеплін­ня». Покладемо праву руку другу справа на плече і передамо своє тепло через долоньки по колу. А тепер витягнули руки вперед і сказали всі разом, плескаючи в долоні: «Раз! Два! Раз! Два! Три! Ми тут, ми разом!».

Учитель (інструктор). Тема на­шого заходу — на дошці. Давайте прочитаємо разом: «Вчимося бути толерантними». А що ж таке то­лерантність? Послухайте. Вам ця інформація допоможе виконати завдання в малих групах.

Поняття толерантності зу­стрічається ще у XVIII столітті. У своєму «Трактаті про віротер­пимість» відомий французький філософ Вольтер писав, що «бо­жевілля - є переконання, що всі люди повинні думати однаково про певні предмети». Розуміння толерантності в різних культурах неоднакове, оскільки залежить від історичного досвіду народів:

·         У англійців толерантність ро­зуміють як готовність і здат­ність без протесту вислухати особу.

·         У французів — як певну сво­боду іншого, його думки, праг­нення, політичних і релігійних поглядів.

·         У китайців бути толерант­ним — проявляти велико­душність по відношенню до інших.

·         В арабському світі толерант­ність — прощення, терпимість, співчуття іншому.

·         А у персидському — ще і го­товність до, примирення.

Зараз толерантність розуміють як пошану і визнання рівності, відмову від домінування і насиль­ства, визнання думки інших відпо­відно до своїх думок і поглядів.

Отже, толерантність перш за все ставить за мету сприйман­ня людей такими, якими вони є, і взаємодію з ними на основі згоди.

Розділення людей на толе­рантних і нетолерантних є просто умовним. Кожна людина у своє­му житті здійснює як толерантні, так і нетолерантні вчинки. Але здатність поводитися толерантно може стати особливою рисою і та­ким чином допоможе забезпечити успіх у спілкуванні. Толерантні люди більше знають про свої не­доліки і переваги. Вони критично ставляться до себе і не бажають у всіх бідах звинувачувати інших. Вони не перекладають відпові­дальність на інших. Толерантні люди не поділяють світ на два кольори: чорний і білий. Вони не акцентують увагу на різниці між «своїми» і «чужими», а тому готові вислуховувати і розуміти іншу точку зору.

Відчуття гумору і здатність по­сміятися над собою — це особлива риса толерантної людини.

Отже, толерантна особистість знає і правильно оцінює себе. Її добре ставлення до себе співіснує  з позитивним і добродушним став­ленням до інших.

А зараз давайте зіграємо в дияту гру «Птахи. Риби. Звірі» і об»єднаємося в три групи для виконання завдання.

 Асоціативний ряд на слово «толерантність»

Учасникам роздають листи, і пропонується за 5 хв у малих групах знайти і записати яко­мога більше синонімів до слів: «толерантність», «толерантний» (1 варіант — дві групи працюють окремо).

Третя група — на листочках записано слово «толерантність» по вертикалі, підібрати на кожну бук­ву слова, вирази, які асоціюються зі словом «толерантність».

Т — терплячий, товариський, тактовний.

0— обережний, об'єктивний, оригінальний, особливий.

Л — лояльний, лагідний, лег­кий у спілкуванні.

Е — енергійний, елегантний, ефективний.

Р — рівний, розсудливий, рів­нозначний, рівноправний.

А — активний, акуратний, авторитетний.

Н — надійний, найдорож­чий.

Т — терплячий, толерант­ний.

Н — необхідний людям, ніж­ний, незалежний.

І— інтелігентний, ідеальний, ідейний.

С — співпереживаючий, спів­чуваючий, сприймаючий свободу думок і дій іншого, страждаю­чий.

Т — тактовний, товарись­кий.

Ь

У групах вибирають одного учасника і він презентує роботу групи

Педагог-інструктор. Отже, ви вже знаєте. Що таке толерантність і які риси характеру притаманні толерантній людині( добра, терпляча, така, що розуміє,допо- магає, співпереживає, співчуває, рівна, тактовна, лояльна, така, що підтримує, довіряє...)

А зараз проведемо практичне заняття — «Рольову гру».

Для цього нам потрібно чотири дійові особи. Хто бажає?

Учасникам пропонуються лис­точки з ролями:

1.Мати.

2.Батько.

3.Син-школяр, 9 клас.

4.Дочка, 5 клас.

Програти сценку з життя.

Ситуація: син повернувся з дискотеки пізно, пізніше, ніж обіцяв.

Після сценки йде обговорення з глядачами і учасниками: «Чи всі члени сім'ї були толерантні по відношенню до хлопця? Хто був нетолерантним?» Глядачі поправ­ляють виконавців дійових осіб, за­мінюють їх репліки толерантними виразами.

Педагог-інструктор. Ще раз поговоримо про толерантне ставлення до людей, яким часом доводиться не дуже легко в житті. Я хочу поговорити з вами про лю­дей, що живуть з ВІЛ-інфекцією, та хворих на СНІД. Про СНІД та ВІЛ-інфекцію ви говорили на уроках ОБЖ і на годинах спілку­вання з класними .керівниками. А сьогодні ми поговоримо про наше ставлення до цих людей.

Давайте відпочинемо.

Рухома гра «Пори року».

·         Хто народився взимку і літом? Встаньте і поміняйтеся місцями.

·         Хто народився восени і вес­ною? Поміняйтеся місцями. Продовжимо роботу.

 

Об'єднаймося у дві групи «Зима-Літо» та «Осінь-Весна». Да­вайте знайдемо визначення двом поняттям — ВІЛ і СНІД.

Перемішати і роздати картки:

Група 1                                                           

ВІЛ	-          Це	Вірус	Який
Пригнічує		Імунну
Систему		Людини

 

Група 2

СНІД		-          Це		Комплекс
Захворювань			Які
виникають	У		Людини		З
ВІЛ	НА		Фоні		Низького
Імунітету

 

Отже, ВІЛ - це вірус. СНІД — це хвороба.

А які ще хвороби, викликані вірусами, інфекцією, ви знаєте? Майже всі люди проходять через ці хвороби, найчастіше в дитин­стві. Це — кір, краснуха, скарла­тина, дифтерія, грип, дизентерія, гепатит (хвороба Боткіна), маля­рія, віспа, тиф та ін.

Як ми ставимося до таких хворих? Дбайливо, зі співчуттям, розумінням.

А як ставитеся ви, ваші одно­літки, дорослі до людей з ВІЛ-інфекцією або хворих на СНІД? А як не можна? Давайте запо­внимо таблицю.

 

Як не можна ставитися	Як потрібно ставитися
Не хочу дружи­ти, спілкуватися	Я не залишу тебе
Не наближайся до мене	Давай дружити
Ти заразний	Ти ВІЛ-позитивний, ну то й що ж?
Ти спідозний	Я поважаю твої думки
Наркоман	Ти можеш розраховувати на мою допо­могу
Покидьок суспільства	Я підтримаю тебе в скрутну хвилину
Не хочу жити поряд	Давай товари­шувати
Не підходь до мене	Я подаю тобі свою руку

 

Учитель. Ви повинні завжди пам'ятати, що ВІЛ не передаєть­ся через рукостискання, обійми і поцілунки, під час сумісних заняттях спортом або користу­вання громадським транспортом і побутовими приладами.

Давайте скажемо всі разом: «Давайте разом жити і дружити, давайте будемо толерантними!»

 

ЗБЕРЕЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗДОРОВ'Я ПЕДАГОГІВ

ТРЕНІНГ

 

 

 

Мета: усвідомити поняття «здоров'я»; з'ясувати чинники, які позитивно та

 нега­тивно впливають на стан здоров'я; показа­ти цінність здоров'я для особистості.

Ведучий. З кожним роком все більше людей обирає здоровий спосіб життя,

спря­мовує свої зусилля на збереження і зміцнення свого здоров'я. Адже здоров'я — той чарівний ключ, який відчиняє двері до можливостей прагнути і досягати, мріяти і здійснювати, розвивати себе, встановлю­вати орієнтири майбутнього, насолоджува­тися життям, крокувати в ногу з часом, не відставати від моди.

Сучасна мода одна—здоров'я. Бути здо­ровим — модно, стильно, красиво.

 По-справжньому сучасний еталон краси: здо­рова людина, яка обирає

здоровий спосіб життя.

Наша сьогоднішня зустріч присвячена проблемі збереження

психологічного здоро­в'я педагогів.

Визначення правил роботи групи

·               Активна участь у роботі.

·        Обговорювати не людину, а проблему.

·         Доброзичливе став­лення один до одного.

·         Кожна думка має право на існування.

·               Слухати й чути.

·               Звертатися на ім'я і на ти.

·               Дотримуватися релдаменту:

·               Тут і тепер.

 

Вправа «Знайом­ство»

Мета: познайомити учасників, сприяти згуртуванню групи, створенню

доброзичливої атмосфери та комфорту під час роботи.

Ведучий пропонує кожному учасникуназвати своє ім'я й сказати, що він най-
більше любить (відпочивати, подорожува-ти, займатися спортом, читати, ходити в театр, кіно тощо).

Вправа «Коло здоров'я»

Мета: визначити фактори, які вплива­ють на здоров'я.

Обладнання: плакат із зображенням сонця (без промінців), сонячні промінці, хмаринки, скотч, фломастери, столи,

Стільці поставлені у формі кола: На стільцях ззаду прикріплені жовті квадра­ти й сині трикутники, за їх допомогою учас­ники діляться на дві групи.

Учасники першої групи (жовті квадра­тики) на сонячних промінцях перелічують фактори, які допомагають бути людині здо­ровою. Ведучий прикріплює промінці до сонечка.

Учасники другої групи (сині трикутники) на «хмаринках» перелічують фактори, які негативно впливають на стан здоров'я людини.

Ведучий прикріплює хмаринки так, щоб вони не закривали сонячні промінці.

Ведучий дякує за роботу й зачитує фак­тори, які виокремили учасники.

Запитання до учасників:

—Що ви відчували, коли виокремлюва­ли фактори, які допомагають людині бути здоровою?

—Що ви відчували, коли обговорювали фактори, які негативно впливають на здо­ров'я?

Вправа «Асоціації»

Учасники сидять у колі. Передають один одному іграшку, називаючи якомога більше асоціацій до слова «здоров'я»:

·         успіх:

·         спокій;

·         спілкування;

·         впевненість;

·         стабільність;

·         спілкування з природою;

·         життєрадісність;

·         гармонія;

·         хороше самопочуття тощо.

Міні-повідомлення «Що таке здоро­в'я?» (написано на плакаті)

Здоров'я—це стан повного фізичного, духовного та соціального добробуту, а не тільки відсутність хвороб або фізичних вад (ВООЗ, 1976р.).

Здорова людина життєрадісно вико­нує обов'язки, які покладає на неї життя та повністю реалізовує свої фізичні та розумові здібності.

Розминка «Прогноз погоди»

Мета: підвищити рівень групової згур­тованості.

Учасники стають у коло і кладуть руки на плечі один одному.

Інструкція. Зараз ми будемо робити масаж один одному, але так. щоб було відчутне бажання зробити щось приємне, поділитися теплом, гарним настроєм.

·               На вулиці чудова погода, сонечко торкається вас ніжними, лагідними, теп­лими промінцями, і все навкруги радіє йому (учасники м'яко погладжують один одного).

·          І раптом сонечко закрила невеличка хмарка, й почав накрапувати дощик (учас­ники постукують один одного кінчиками пальців).

·               Пішов град (сильніше постукують кінчиками пальців), він супроводжується блискавкою (ребром долоні труть по спині).

·         Після граду почався тайфун (легень­ко стукають кулаками спину).

·         Тайфун супроводжується землетру­сом (трясуть один одного за плечі).

·         Потім усе заспокоїлося, з-за хмари з'явилося сонечко й почало зігрівати все навкруги ніжними, лагідними, теплими промінцями (м'яко, лагідно погладжують одинодного).

Запитання до учасників:

- Чи приємно було відчувати масаж, який вам робили?

- Що б ви хотіли сказати тому, хто ро­бив вам масаж?

 

Релаксація «Водоспад»

Виберіть зручну позу, заплющіть очі. Дихайте рівномірно, спокійно. Звільніться від напруження. Глибоко вдихніть, по­вільно видихніть. Ви спокійні, ви задово­лені.

Уявіть поле й себе на ньому. Ви стоїте босими ногами на теплій землі. Озирніть­ся навкруги, зауважте все, що потрапляє вам на очі. Підніміть голову й подивіться на лагідне сонечко. Воно яскраво-золотисте, тепле. Відчуйте тепло й енергію сонця.

Поверніть голову вправо, знайдіть по­глядом водоспад. Це лагідний гірський во­доспад. Підійдіть до нього. Подивіться, яка прозора вода, відчуйте свіжість біля водоспаду. Станьте під водоспаді прийміть чи­стий гірський душ. Відчуйте, як гірська вода омиває ваше тіло з голови до ніг. Вода змиває все неприємне, очищає ваше тіло й душу. Відчувши приємне очищення й за­доволення, вийдіть із-під водоспаду. По­верніться на луг і станьте обличчям до сонця.

Глибоко вдихніть і повільно видихніть. Ви змили з себе всі емоційні хвилювання, неприємні спогади й думки. Уявіть, що сон­це вам посміхається. Посміхніться йому. Простягніть руки назустріч сонячному про­мінню, пориньте в нього. Прийміть «соняч­ний душ» з голови до ніг. Відчуйте, як промінь поступово торкається кожної час­тини вашого тіла, наповнюючи його соняч­ним світлом, сонячною енергією. Ви наси­чені чистою енергією здоров'я, вам при­ємно, добре. Вдихніть і, не видихаючи, роз­крийте очі.

 

 

 

ТРЕНІНГ БАТЬКІВСЬКОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ

ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК УСВІДОМЛЕНОГО ВИХОВАННЯ

Для сучасної родини дуже важливо формувати адекватні взаємини між її
членами. А особливо між батьками й дітьми. Один із пріоритетних методів
соціально-життєвої допомоги батькам і дітям - тренінг батьківської
ефективності у взаєминах з дітьми.              

Мета тренінгу: підвищити батьківську ефективність учасників у виховних взаєми­нах з дітьми й підлітками.

Завдання:

·         поглибити пізнання батьків самих себе, своїх психологічних особливостей, ус­відомлення своїх дій і думок, зміцнення позитивних рис особистості, набуття нави­чок адекватної поведінки в певних соціаль­них ситуаціях;

·       вивчення світу дитинства як такого, поглиблене пізнання своєї дитини, його вчинків, емоцій, думок;

·       знаходження оптимальних шляхів опілкування з дитиною, пошук і викорис­тання адекватних методів виховання й роз­витку дитини, умов її повного прийняття.

Обладнання: кімната для занять 25— ЗО м2, 11—15 крісел, магнітофон, дошка й крейда, папір, ручки й маркери.

Учасники тренінгу. 10—12осіб, які ма­ють потребу в підвищенні своєї батьківської компетентності. Бажана участь сімейних пар, які мають проблеми з вихованням дітей.

Проблеми: у членів групи, як правило, є проблеми, пов'язані з батьківсько-дитя­чими взаєминами. У деяких існують про­блеми іншого плану, розв'язанню яких може допомогти тренінг батьківської ефек­тивності (особистісні проблеми, проблеми сімейних взаємин). Ведучому важливо з'я­сувати очікування учасників і враховува­ти це в процесі обговорення мети й завдань тренінгу.

Під час тренінгу варто виходити з того, що:

·         кожна людина має великий позитив­ний досвід розв'язання різних проблем, знайома з аналогічними методами реагу­вання в різних сімейних ситуаціях;

·         є багато інформації, що стосується батьківсько-дитячих взаємин, якою бать­ки володіють не повною мірою;

·          батьківський досвід кожної окремої людини досить обмежений і вимагає пос­тійної періодичної переоцінки.

Прийоми: рольова гра, дискусія, брейн-сторинг, розгляд реальних проблемних си­туацій учасників, аналізчжиттєвого досві­ду, обговорення шформації.

 

Тематичний план тренінгу:

1.         Знайомство. Встановлення контакту з учасниками. Вирішення організаційних
питань.

2.         Моделі особистості.

3.      Визначення мети виховання. Що ми чекаємо від наших дітей.

4.      Принципи усвідомленого вихован­ня.

5.         Життєвий «сценарій».

6.      Я очима дитини. Навіювання в бать­ківсько-дитячих взаєминах.

7.      Ні—конкретним ситуаціям. Встанов­лення обмежень.

8.      Правила покарання.

9.      Фактори ризику й фактори захисту.

10.       Підбиття підсумків тренінгу.

ПРОГРАМА ПРОВЕДЕННЯ ТРЕНІНГУ

ЗАНЯТТЯ 1

1.   Знайомство. Учасники по черзі нази­вають своє ім'я, псевдонім і розповідають (за бажанням) інформацію про себе (вік, місце роботи).

2.   Визначення запитань і очікувань учасників тренінгу. По колу відповідають на запитання: «Що привело вас у цю групу?», «Чого ви очікуєте від групи?».

3.    Розповідь ведучого про мету тренінгу, його завдання, можливості, правила групи, про груповий контракт (не спізнюватися,не пропускати заняття, дотримуватися правил групи).

Активність учасників—необхідна умо­ва для реалізації поставлених завдань. Кожна доросла людина критично сприй­має інформацію для міркування.

Правила роботи групи:

-       всі обговорення й дії організують за принципом «тут і зараз»;

-       учасники відкрито висловлюють свої думки, виявляють почуття;

-       члени групи говорять від себе («я ду­маю», «мені здається»);

-       у дискусії учасники звертаються до конкретної людини;

-         учасники не оцінюють один одного, а описують те, що відбувається.

4.         Вправа «Воскова паличка». Учасникигрупи розташовуються по колу близько один  від одного. Руки долонями виставлені нарівні грудей у середину кола, вони трохи зігнуті в ліктях. У колі — один з учасників,що зображує із себе воскову паличку. Її нижній кінець прикріплений до підлоги.Паличка, закривши очі, хитається,а группа «м'яко пересуває» її від одного члена групи
до іншого.

Ця гра — тест на групову єдність, три­вожність, напруження.

5.Медитація на тлі заспокійливої музики. Учасники займають зручне положен-
ня в кріслах або на підлозі, озслаблюють тіло, візуалізірують (перевтілюють в уяві
вербальний текст на образи), слухають ве-дучого, що під час музики зачитує текст.

Проговорюють почуття, які виникли в учасників підчас медитації. Тренер психо­логічно підтримує тих, кому не «далося по­вністю розслабитися.

6.         Зворотний зв'язок. Учасники тренінгу (і тренер) висловлюють свої почуття, які
виникли в них під час першої зустрічі, вносять пропозиції, до наступних занять.

7.         Ритуал прощання (повторюється наприкінці кожної зустрічі). Усі стають у коло,обіймають один іншого за плече, закрива-ють очі, вільно й розслаблено гойдаються вправо—вліво.

ЗАНЯТТЯ 2

1.             Промовляння незавершених по­чуттів. Батьки розповідають те, що вони не встигли на попередньому занятті, що бажа­ють сказати групі зараз.

2.     Розповідь учасників про себе від імені предмета, що «багато знає про свого «хазяї­на». Наприклад, від імені годинника, при­крас, одягу й ін. Розповідь починається сло­вами: «Мійхазяїн...».

3.       Розгляд концепції Е.Берна: «Три ста­ни особистості».

Особистість кожної людини в теоретич­ному плані можна розглядати як декілька субособистостей. Кожна з них займає своє місце в людській душі. Для поглибленого пізнання цього аспекту особистості бать­кам пропонується невеликий тест.

Тест для визначення трьох станів особистості

Інструкція: оцініть наведені нижче вис­ловлювання в балах від 0 до 10.

1.         Мені часом не вистачає витримки.

2.      Якщо мої бажання заважають мені, я вмію їх стримувати. 

3.       Батьки, які зрілі люди, повинні влаш­товувати сімейне життя своїх дітей.

4.      Я часом перебільшую свою роль у дея­ких подіях.

5.       Мене ошукати нелегко.

6.      Мене сподобалось б бути вихователем.

7.         Буває, мені хочеться подуріти, як маленькому.

8.         Гадаю, я правильно розумію всі події.

9.         Кожен мусить виконувати свій обов'язок.

10.    Нерідко я чиню не так, як треба, а так, як хочеться.

11.    Приймаючи рішення, я намагаюся продумати його наслідки.

12.     Молодше покоління повинно вчи­тись у старшого, як йому слід жити.

13.       Я, як і багато хто, часом ображаюсь.

14.    Мені вдається побачити в людях більше, аніж вони говорять про себе.

15.    Діти повинні обов'язково дотримува­тися вказівок батьків

16.     Я—людина, яка легко захоплюєть­ся.       

17.     Мій основний критерій оцінки лю­дини -об'єктивність.

18.       Мої погляди непохитні.

19.     Буває, я не поступаюся в суперечці лише тому, що я не хочу поступатись.

20.     Правила доцільні тільки доти, доки вони корисні.

21.     Люди повинні дотримуватись усіх правил, незважаючи на обставини.

Опрацювання результатів: підрахуйте окремо суму балів за рядками таблиці:

1.4.7.10.13.16.19          — «дитячий» стан особистості;

2.5.8.11.14.17.20          —«дорослий» стан;

3,6.9,12,15,18,21—«батьківський» стан.

Відношення суми балів по кожній позиції до максимальних значень харак-
теризуватиме ступені вираженості зазначених станів у загальній психологічній
структурі особистості.  

Теоретичний підхід Е.Берна до трьох основних моделей особистості

Е.Берн вважає, що в кожній людині набір її поведінкових (поведінкові зміни супроводжуються емоціями) схем співвідноситься зі станом свідомості. А іншим психічним станом, часто несумі­сним з першим, буває, уже інший набір схем. Ця відмінність веде до висновку «про існування різних моделей «Я» люди­ни».

Берн виділяє основні категорії стану людини:

1.     Стан «Я», сумісний з образами батьків.

2.     Стан «Я», спрямований на об'єктив­ну оцінку реальності.

3.     Стан «Я», який діє з моменту фіксації в ранньому дитинстві.

На підставі цієї класифікації Е. Берн на­зиває 3 моделі особистості, в основі яких— переважання одного зі станів.

1 модель— у станах особистості пере­важає батьківський компонент. Завдяки йому людина може ефективно відігравати роль батька (матері) своїх дітей. Багато на­ших реакцій завдяки цьому компоненту стали автоматичними, і це допомагає збе­рігати час і енергію. І людина може при­святити себе розв'язанню важливих жит-тєвихпроблем.

Одночасно, у випадку порушення рівно­вага й неадекватного збільшення впливу батьківського компонента, людина почи­нає повчати інших, вказувати їм на помил­ки, оцінювати чужі дії. намагається прихо-. вати свої слабкі сторони, некритично ста­виться до власних дій.

2 модель—у стані особистості перева­жає дитячий компонент. Багато в чому цей компонент — одна із самих коштовних, складових частин особистості, що вносить у життя особистості радість, безпосе­редність, спонтанність. Дитина—це дже­рело інтуїції, творчості.

Але якщо дитячий компонент переважає над всіма іншими, то він може виявитися в не слухняності, хаотичності й неконтрольованій поведінці.

3 модель—у станах особистості пере­важає дорослий компонент. У цьому випад­ку людина сцрямованана раціональну об­робку інформації, адекватну оцінку будь-якої ситуації для того, щоб ефективно взає­модіяти з навколишнім світом. Але у випадку неадекватно великого впливу цьо­го стану особистості людина починає дія­ти як комп'ютер, позбавляє себе багатьох радостей життя, емоцій.

4. Дискусія. Обговорюються наведені моделі особистості і їхня адекватність до соціальних умов життя людини й проблем, які кожна людина вирішує. Робляться ак­центи на «слабких» і «сильних» властивос­тях кожної моделі. Ведучий підкреслює

відносність «сили» і «слабості», тому що в кожній конкретній ситуації необхідно ро­бити переоцінку цінностей і по-новому ос­мислювати свої способи реагування.

5.         Відпрацьовування питання витіс-нення «дитини» зі своєї особистості. За ре-
зультатами тестування для кожного збатьків на дошці формується модель осо-
бистості (у вигляді діаграми), де кожнаскладова займає певне місце. Якщо показ-
ники «дитини» набагато менше від іншихскладових особистостей, то можна припу-стити що, людина витіснила зі своєї свідо-мості цю важливу частину «Я». Тому на-ступна вправа спрямована на «повернен-ня» власної «дитини» у душу, інтеграцію її
в особистість.

6.         Медитація.

7.         Обговорення членами групи по-чуттів, які виникли під час виконання
вправи. Чи вдалося вам розслабитися? Чи легко було виконувати завдання?

Ритуал прощання.

 

ЗАНЯТТЯ З

1.         Промовляння незавершених почуттів.

2.         Психологічна гра «Асоціації». Один зучасників групи виходить із кімнати. Інші домовляються між собою (бажано робити цетільки задопомогою жестів), кого із присутніх вони загадали. Далі, учасник, що виходив,повертається й за допомогою питань намагається вгадати, кого всі загадали. Питання
повинні задаватися в певній формі, а саме:«Якби ця людина була деревом, то яким?»;«Якби їжею, то якою?». Кожне питання за-дасться одній людині, що відповідає, маючина увазі задуманого учасника. Після кількохвідповідей у члена групи, що виходив, скла-дається певний образ загадкової людини.
Тому можна спробувати вгадати, кому цей образ належить. Якщо учасника вгадали—він виходить і сам намагається визначити
людину, яку загадали знову.

3.         Заповнення «Аркуша мети». На ар-куші паперу батьки малюють одноповер-
ховий будинок (стіни, дах, стежка до дверей). Малюнок повинен займати майже
весь аркуш. На даху будинку батькам ре-комендується написати мету, що став-
лять перед собою в процесі виховання,розвитку своєї дитини. На стінах — зав-
дання, вирішивши які можна досягтизадуманої мети. На стежці пишуть мето-
ди, способи вирішення завдання. Праворуч і ліворуч від стежки — бар'єри, пере-
шкоди, які заважають досягненню зазначеної мети.

4.    Обговорення заповнених бланків. Пе­ред обговоренням ведучий нагадує про мож­ливість задавати питання на усвідомлення сказаного. Вони починаються зі слів: «Якщо я правильно тебе зрозумів, ...». Учасники тренінгу обговорюють мету, завдання, ме­тоди, бар'єри, таким чином, їхусвідомлюю-чи. У такій дискусії батьки також довідають­ся про думки інших, бачать нові варіанти, переоцінюють або зміцнюють свої думки.

5.   Дискусія на тему «Чого ми очікуємо від наших дітей». Батьки по колу висловлюють свої думки (очікування), записуючи їх на дошці.

Потім очікування аналізують з погляду таких позицій:

-               реальність—нереальність очікувань;

-              наявність розбіжностей очікувань у різних членів групи (звернути увагу на роз­біжності в сімейній парі);

-       чи є серед очікувань ті, які батькам не вдалося впровадити в життя, і тепер вони за всяку ціну намагаються направити зусилля дітей саме на бажання; чи врахову­ються можливості дитини.

6.         Зворотний зв'язок (обговорення почуттів, які виникли під час заняття).

  Ритуал прощання.

ЗАНЯТТЯ 4

1.         Промовляннянезавершенихпочуттів.

2.         Вправа «Меморандум» (дипломатич-ний документ) (20—ЗО хв).

Мета: сприяння формуванню позиціїус-відомленого батьківства між поколіннями.

-Учасники об'єднуються в чотири підгру­пи:

-учасники підгрупи 1 складають ме­морандум батьків;

-учасники підгрупи 2 складають ме­морандум матері;

-учасники підгрупи 3 складають ме­морандум батька;

-учасники підгрупи 4 складають ме­морандум від імені дітей.

 

Підгрупи 1—3 створюють меморандум батьків до дитини: «Я хочу, щоб моя дити­на...», агцдгрупа4—до батьків «Я хочу, щоб мої батьки...».

Наприкінці кожна з підгруп зачитує свій меморандум. Потім учасники визначають загальні позиції в меморандумах.

3.         Дискусія «Принципи усвідомленого виховання для батьків».

Тренер подає до уваги учасників прин­ципи усвідомленого виховання, розроблені І.БратусеміТ.Ляхом :

1.     Любіть свою дитину.

2.     Приймайте дитину такою як вона є

3.     Вірте своїй дитині.

4.     Довіряйте дитині.

5.     Вірте в те, що дитина маже само­стійно подолати життєві невдачі.

6.     Показуйте дитині, що вона дня вас важлива.

7.     Дайте зрозуміти дитині, що д справи для вас важливі.

8.     Допомагайте дитині виконати те, що вона ще не вміє.

9.     Дозволяйте дитині робити свій вибір, самостійно приймати рішення.

10.  Засуджуйте не дитину, а  вчинок.

11.  Прислухайтеся до думки дитини.

12.  Будьте поважні з дитиною.

13.  Проводьте разом з дитиною вільний час.

14.  Допомагайте дитині розвивати її здібності.

15.  Забезпечуйте основні життєві по­треби дитини.

Завдання учасників — проаналізував­ши створені меморандуми, визначити принципи свідомого виховання.

Особливу увагу необхідно приділити ко­ментарям по закінченню дискуcії, а саме: наголосити на тому, що зазначений пе­релік ознак усвідомленого виховання мож­на поповнити новими ідеями.

4.         Вправа «Правове забезпечення сімейної соціальної політики».

Мета: визначити основні законодавчі акти, які забезпечують правове поле для здійснення сімейної соціальної політики.

На початку учасники через «мозковий штурм» визначають існуючі міжнародні й національні законодавчі документи, які стосуються захисту прав дитиний батьків.

Далі учасники поєднуються в кілька підгруп. Кожна підгрупа одержує набір карток із зображенням статей конвенції ООН про права дитини. Підгрупам необхідно визначити, які права дитини відносяться до кожного із принципів усвідомлення ви­ховання дитини.

5.         Зворотний зв'язок (обговорення почуттів, які виникли підчас заняття).

Ритуал прощання.

 

ЗАНЯТТЯ 5

1.     Промовляння незавершених по­чуттів.

2.            Учасники описують свій настрій у вигляді кольорів. Наприклад, синій, сірий або червоний у жовту клітинку. Учасник, у якого поганий настрій (чорні, сірі тони),сідає в центрі кола й закриває очі. Інші кладуть  на нього долоні рук і, закривши очі, у думках віддають йому позитивну енергію (2—Зхв). Рефлексія.

3.     Дискусія членів групи, що стосується життєвих «сценаріїв» людини.

 

Тренер пропонує інформацію до роз­думів, потім вона обговорюється.

Доля кожної людини визначається, на­самперед, її вмінням мислити, розумно ста­витися до всього, що відбувається у світі. Людина сама планує своє життя. Але абсолютно все,що відбувається в оточенні дитини з моменту народження(осо6ливо в неусвідомлений період життя), впливає на її подальший розвиток, життєвий «сценарій».

Під «сценарієм», психологи розуміють життєвий план,що постійно розвиваєтъся. Формується він у ранньому дитинстві під впливом батьків (у ранньому дитинстві батьківські підказки, що стосуються їжі, агресивності, сексуальності, взаємодії, бо­ротьби, жіночності, мужності й ін). Ці підказки мають дуже віддалені наслідки. Формується система придушення природних бажань— скромність, самообмежен­ня. Батьківське програмування визначає, коли і як проявляються бажання, коли і як вони обмежуються. Внаслідок програму­вання виникають нові якості, які є компро­місом між бажаннями й обмеженнями.

«А тепер давайте наведемо приклади програмування зі свого життя»,—пропонує тренер,—давайте висловимо свої думки з такого питання: «Чи є програмування (яке згадали) вічним, фатальним для людини?»

Незважаючи на великий вплив програ­мування в ранньому дитинстві, воно все-таки не фатальне. Пізніші впливи, насам­перед ті, які пов'язані з вербальною інформацією ,можуть бути відпрацьовані особис­тістю й таким чином частково виправлені. Тому в кожної людини є шанс поліпшити своє життя. Звичайно, це буде простіше ро­бити, якщо особистість знайде підтримку у своїх близьких, друзях, всіх навколишніх.

4. Розгляд факторів, які впливають на розвиток і становлення особистості.

Дискусія з питання: «Які фактори впли­вають на розвиток особистості?». Учасни­ки висловлюють свої думки. Тренер запи­сує їх на дошці.

Інформація тренера. На розвиток особистості впливають два основних фактори: біологічний і соціальний.

Уже від народження під впливом біологічного фактора діти поділяються за:

·               рівнем активності;

·               ритмічністю станів організму (харчу­вання, сон тощо);

·         рівнем сприйняття нових ситуацій, людей;

·         адаптивними можливостями;

·               інтенсивністю реакцій (бурхливі або сновійні);

·               основним настроєм.

Деякі діти від народження належать до категорії «важких». У них нерегулярні біо­логічні ритми, невисокі адаптивні мож­ливості, негативні реакції на нові стиму­ли.

Одночасно в так званих «важких» дітей регулярні біологічні ритми, гарна присто­сованість до змін, реакції середньої інтен­сивності.

 

Соціальний фактор містить вплив З життєвих середовищ:

-родини;

-дитячого садка, школи;

-«вулиці», ровесників.

Важливо порівняти поведінку дитини в різних обставинах. Якщо в школі й удома поведінка різна (у школі дитина поводить­ся слухняно, а вдома—ні), то причина цьо­го, ймовірно, вдома, у сімейних взаєминах. А якщо скрізь дитина поводиться недобре, то причина тут, очевидно, —у виявах особистісних рис дитини.

Яка тактика дорослих повинна бути у взаєминах з «важкою» дитиною?

ПРАВИЛА БАТЬКІВСЬКОЇ ПОВЕДІНКИ

1.У взаєминах з дитиною необхідно спиратися на позитивні риси особистості.

2.Показувати особистий приклад пози­тивної поведінки, не допускати розбіжності між словами й діями: «Роби, як я», а не «Роби, як я говорю».

3.         Навіюйте, дитині позитивне.

4.Живи сьогоднішнім днем (не згаду­вати без особливої потреби негативні ситу­ації з минулого).

5.Не живіть замість дитини, але будьте поруч для допомоги дитині, коли це необ­хідно.

Зворотний зв'язок за поданою інформа­цією.

Ритуал ирощання.

ЗАНЯТТЯ 6

1.Промовляння незавершених почуттів.

2.Вправа «Подивися на світ очіма дити­ни».       

Учасники групи присідають і навпри­сядки перемшдооться по кімнаті, розгляда­ючи в такий спосіб навколишній світ. Ве­дучий стає посередині кімнати (він — фізична модель дорослої людини) і через 2—3 хв пропонує гадняти вгору руку й роз­повісти про почуття, які виникли.

Обговорення своїх почуттів.

4.     Особливості дитячого мислення.

«Марсіанське» мислення дітей. Діти сприймають своєрідно не тільки фізичне оточення, й слова дорослих.

Можливі такі варіанти інтерпретації інформації дорослого:

1)що має на увазі дорослий (на думку його власних слів);

2)який зміст візьме з висловлення ди­тина;

3)який семантичний зміст закладений у висловленні дорослого.           

4.         Навіювання в батьківсько-дитячих взаєминах.

Інформація ведучого про навіювання, йото значення в батьківсьію-дитячих взаєминах. Навіювання — процес впливу на психічну сферу людини, що пов'язаний з некритичним сприйняттям інформації. У процесі розвитку дитина одержує будь-яку кількість інформації без її критичного сприйняття й повного розуміння. Тому для батьків важливовраховувати фактор навію­вання при спілкуванні з дітьми.

Побажання при новіюванні(використані матеріали ВЛеві).

·         Давати собі час. Не робити, як авто­мат: спочатку орієнтація, а потім реакція.

·         Давати час дитині. Майже кожна дру­га дитина не впорається з темпами, яких вимагають дорослі: «Швидше!», «Сідай, їсти, негайно». Можливі варіанти (до 7 років): «Я почну рахувати до 10, а потім...»; (після 7 років): «Вітаю, сер, ваш час закін­чився». «У тебе ще рівно 11 хв».

·         Не навіюйте негативне. Не акцентуй­те увагу дитини на страхах, ппсідливих звичках, хворобі, проблемі. «Зараз тебе со­бака з'їсть», «Машина задавить». Потім важко звільнити дитину від руйнівного впливу таких «турботливих батьківських поперед­жень».

·         Навіюйте позитивне. Цього, незважа­ючи на труднощі, чекає від дорослих кож­на дитина. Щодня з дитиною потрібно по­чинати радістю, закінчувати миром.

·         Не навіюйте нереального. Потрібно показувати ди-тині світ таким, яким він є.

·         Будьте впевнені, приблизно 70 %тото, що ви говориться дитині, і 50 % того, що робиться, може взагалі не говоритися й не робити­ся: наша тривожність породжує непевність у всьому. Дамо собі право на помилку.

·         Давайте відпочинок від навіювання. Уявімо, що з нами станеться, якщо 37 разів на добу до нас будуть звертатися в повчаль­ному тоні, 42 рази — у вказівному, 50—в обвинувачувальному? Ці цифри не вига­дані. Вони типові для батьків, діти яких можуть стати невротиками й психопатами.

·         Приклад — під знаком запитання. Дуже часте звертання до позитивного при­кладу можна викликати в дитини відразу. При нормальних взаєминах дитина авто­матично візьме за зразок краще з того, що бачить і чує.

·         Поважати таємницю. У будь-якому спілкуванні завжди бажано залишати ре­зерв можливого зближення. Між членами родини повинна бути певна дистанція.

·         Враховувати стан (свій і дитини), а також обставини ситуації.

 

5. Гра «Згодний—не згодний». Члени гру­пи розставляють стільці біля протилежних стін кімнати. З одного боку на підлогу вис­тавляється табличка «Згодний», з іншого— «Не згодний». Тренер зачитує твердження (див. нижче). Тіучасникитренінгу, які згодні із цим твердженням, переходять до таблич­ки: «Згодний». Не згодні переходять до таб­лички «Не згодний». Далі відбувається обсто­ювання групами своїх поглядів. Учасники, які змінили точку зору в ході дискусії, можуть змінити й своє місцезнаходження.

Твердження для розгляду

1.     Я вважаю, що повинен знати все, про що думає моя дитина. (Ні)

2. Я мрію, щоб моя дитина досягла в житті того, чого не вдалося мені. (Ні)

3.   Не можна бути другомвласній дитині. (Ні)

4.   Сувора дисципліна в дитинстві розвиває сильний характер. (Ні)

5.   За суворе виховання діти дякують потім. (Ні)

Адекватні відповіді [А. Варга й В. Сталін) написані в дужках після тверджень.

Після закінчення дискусії короткий висновок кожного учасника (у вигляді до­повнення фрази).

Ритуал прощання.

ЗАНЯТТЯ 7

1.   Промовляння незавершених почуттів.

2.   Вправа на дослідження власних реакцій у процесі взаємодії з іншими людь-
ми.

Батьки діляться на пари й одержують завдання розтиснути кулаки партнера, що повинен тримати їх стиснутими. Через 2— З хв партнери міняються ролями.

Обговорення почуттів, думок, які виник­ли під час вправи. Батьки розповідають про різні тактики, які були використані, ви­значають найефективніші методи досяг­нення мети. Ведучий виділяє типові сте­реотипи поведінки учасників, звертає ува­гу на наявність декількох варіантів вико­нання завдання, наголошує на адекватних варіантах (на принципах знаходження спільної мови, консенсусу).

3. Розгляд варіантів розв'язання конф­ліктних ситуацій у родині.

Варіанти розв'язання конфліктних ситуацій    

·                     Уникання — конфліктуючі сторони або одна з нихусвідомлюють наявність кон­флікту, але уникають його розв'язання — це призводить до нагромадження психоло­гічного напруження, поглиблення існую­чих проблем.

·                     Одна сторона розв'язує конфліктну ситуацію на свою користь—у цьому випад­ку інша сторона, що програла (усвідомлено або неусвідрмлено), буде намагатися взя­ти реванш. Тобто для обох сторін таке ви­рішення конфлікту не найкраще.

·                     Обидві сторони пішли на компроміс. У такому випадку можна говорити про не­великий програш обох сторін. '

·                     Сторони задовольнили потреби один одного, одержують від цього задоволення (консенсус).

Умови досягнення консенсусу:

·                     Поліпшення взаємин між сторонами, які конфліктують (наприклад, пошук за­гального, того, що поєднує).

·                     Максимальне задоволення інтересів обох сторін (кожної необхідно знати прихо­вані, підсвідомі потреби один одного).

·                     Процедура спілкування в процесі роз­в'язання конфлікту повинна давати сторо­нам задоволення (важливо вибрати відпо­відне місце й час розмови).

·                     У партнера по розмові повинне ви­никнути «відчуття хазяїна» ситуації. «Ха­зяїн» відчуває почуття власної потреби й волі вибору, тому з ним легше вевти розмо­ву.

4. Учасники групи наводять приклади із власного досвіду, які б співвідносилися з названими формами розв'язання конфліктів. Ведучий звертає пильну увагу на останньому варіанті (досягнення кон­сенсусу) і робить узагальнення.

5. Методика встановлення обмежень.

Ведучий звертає увагу учасників, що в деяких «пуаціях батьки змушені встанов­лювати обмеження діям дітей. Особливо якщо діти маленькі за віком, якщо їхньої дії можуть нашкодити власному здоров'ю або життю.

 

Методика встановлення обмежень

1.Насамперед необхідно показати ди­тині, що батьки приймають почуття дити­ни й розуміють важливість бажання для неї: «Я розумію твоє бажання.'це важливо длятебе...».

2.Далі батьки встановлюють обмежен­ня, пояснюючи причину: «Але нього роби­ти не можна, тому що...».

3.Нарешті батьки пропонують дитині альтернативу, що не призведе до небажа­них наслідків і водночас дозволяє дитині реалізувати свою активність, задовольни­ти певні бажання. Важливо, щоб альтерна­тива зацікавила дитину й була замінником неадекватних дій.

4.Якщо й після цього дитина намагаєть­ся виконати дії. які можуть нашкодити їй самій або навколишнім, то дорослий дає право вибору, або дитина припиняє свої дії, або... Тут батьки повинні дібратиумови, які найкраще впливають на дитину (відповід­но до сімейних традицій, віку дитини, її психологічним особливостям). Наприклад, дитину можна вивести з кімнати й забра­ти небезпечну річ.

Ритуал прощання.

ЗАНЯТТЯ 8

1.         Промовляння незаверщевжпочуттів.

2.         Вправа для розвитку невербально комунікації й поглиблення самопізнання.

Учасники розділяються на дві групи. Обом дається завдання зобразити кожно­го члена іншої групи у вигляді певного символу. Символ повинен відобразити психологічні особливості батьків. Напри­клад, м'яка людина, у якої завжди відчу­вається душевне тепло, може бути зобра­жена у вигляді сонця, сонячного про­мінчика. Малюнок робиться після обгово­рень і досягнення спільної думки. Далі члени другої групи намагаються впізна­ти себе в символах, які намалювали чле­ни першої групи.

3.         Правила покарання.

Учасники тренінгу діляться на підгру­пи по 4—5 осіб і одержують завдання скла­сти певні правила покарання, які можна було б використовувати в реальному житті. Після 20 хв роботи кожна підгрупа захищає , свій проект правил.

Правила гюкарання:

·         Перед покаранням дайте відповідь на запитання: «Для чого?». Тобто що ви хочете одержати а цього покарання?

·         Покарання не повинне шкодити здо­ров'ю (фізичному, психічному).

·         Якщо є сумніви, карати чи ні, краще не карайте. Ніякої профілактики.

·         Терміни давнини. Краще не карати взагалі, ніж карати із запізненням (дити­на не може встановити зв'язок між нега­тивною поведінкою і покаранням). Повер­нення до минулого призводить до регресу, затримки духовного розвитку.

·         Покараний—пробачений. Має бути збережений емоційний контакт із дитиною. Покарання—завершення негативно­го етапу життя. Сторінку перегорнуто, жит­тя починається спочатку.

·         Покарання не повинне принижувати гідність дитини.

·         Покарання повинне бути адекват­ним. За один раз — одне покарання, .а не «салат» покарань з різних учинків.

·         Дитина не повинна боятися пока­рань. А усвідомлювати, що покарання — неприємне, небажане.

·         Бажано, щоб дитина брала участь у виборі покарання. Це підвищує її значущість у власних очах, дає певну волю й відповідальність за власне життя.

·         Покарання — надзвичайний захід. Використовується у випадках, коли інші способи викорінення небажаної поведінки не дали результату.

 

5.     Зворотний зв'язок.

Ритуал прощання.

ЗАНЯТТЯ 9

1.   Промовляння незавершених почуттів.

2.         Аналіз факторів, які впливають на психосоціальне здоров'я — це стан ду­шевного комфорту, що характеризується відсутністю психічних проявів і забезпечує регуляцію емоцій і дій відповідно до умов навколишнього світу.

У житті кожної людини (дитини) умови, що шкодять, негативно впливають. Дії цих умов можуть призвести до психосоціальних розладів. Але це. буває не завжди. У бага­тьох випадках людин (дитина) долає дію негативних умов і залишається здоровою у психосоціальному плані.

Як правило, шкідливі умови діють на людину на основі так званих факторів ри­зику й факторів захисту.

 

Фактори ризику :

·         особистісній психофізіологічні особ­ливості людини;

·         негативне соціальне оточення (алко­голь, наркотики, нерозуміння, насиль­ство):

·               хвороба;

·         негативний досвід вирішення про­блем у минулому;

·         особливості культури родини, сус­пільства тощо.

Але в житті кожного з нас є й фактори захисту, які допомагають дорослим і дітям долати труднощі.

 

Фактори захисту:

·         позитивне соціальне оточення (розу­міння, прийняття, допомога.);

·         особистісній фізіологічні особливості людини;

 

·         соціальна активність;

·         родина;

·               допомога фахівців (лікарів, педагогів, психологів, соціальних працівників).

Учасники тренінгу діляться на дві підгрупи й виконують завдання: скласти перелік життєвих ситуацій, проблем, які є факторами ризику в житті дитини.

Через 10—15 хв всі фактори виписують на дошку. Далі батьки визначають чотири актуальних фактори ризику з огляду на їхні категорії: ефективність, доступність для впровадження в життя.

Таким чином, через якийсь час групи збирають певні стратегії дій у важкі для дитини ситуації. Групи презентують свої проекти. Відбувається обговорення.

3. Зворотний зв'язок.

Ритуал прощання.

 

ЗАНЯТТЯ 10

1.   Промовляння незавершених почуттів.

2.Інформаційне повідомлення «П'ять шляхів до серця дитини». Ведучий знайо­мить батьків із сучасними прийомами на­лагодження взаємин з дітьми.

Вправа «Сімейна комора». Тренер ста­вить перед собою мету розглянути з бать­ками особливості розвитку й спілкування з дитиною на різних вікових етапах.

Учасники поєднуються в 4 підгрупи. Кожна одержує аркуш із зображенням ко­мори.

У кожному з 5 шляхів до серця дитини, запропонованих в інформалцйному блоці кожна група заповнює «комору» відповідно до психофізіологічних характеристик кон­кретної вікової групи:

Ігрупа—0—6 років;

П група—7— 10 років;

Ш група— 11—14 років;

IV група—15—18 років;

Під час презентації учасники ознайом­ляться зі змістом «наповнених» комор.

Під час презентації робіт підгруп по­трібно посилити увагу на тому, які з 5 шляхів є актуальними для конкретного вікового періоду дитини.

4. Методика «Піраміда взаємозв'язку».

Мета: визначити взаємозв'язок між по­няттями: «дитина», «батьки», «родина», «сімейна політика».

Учасники поєднуються в малі групи. Кожній групі пропонується подати схема­тично й обґрунтувати взаємозв'язок між поняттями. По закінченню роботи в групах учасники презентують схеми в загально­му колі.  

 Наприкінці тренер пропонує власну схему, у якій подана філософія тренінгу, визначені його мету й завдання, основний зміст.

 

Дитина

5.Зворотний зв'язок батьків і ведучого щодо всіх занять (їхня результативність, значимість для учасників, побажання на майбутнє).

6.«Коло компліментів» — ритуал про­щання. Учасники стають у коло й кладуть руки на плечі свого сусіда праворуч або ліво­руч, потім по черзі говорять іншому протя­гом 1 хв компліменти.