3D""СВЯТ&#=

= 51;юди старшого покоління пам’ятають: травень тог = 86; незабутньоk= 5;о 45-го був напрочуд те = 87;лим i сонячним. Ніби сама природа своїм таємн = 80;м єством відчувала радість довгожданоk= 5;о визволення, що прийшло н= 072; нашу землю. Та водночас були тi травневi днi суворими i кровопролиm= 0;ними — як i всi. 1418 днів Велико= 11; Вітчизняноo= 1;.

Ветерани відстояли право на жит= 090;я не лише свог= 086; покоління, а тих, хто мав п&= #1088;ийти згодом - синів= ;, онуків, прав= 085;уків. Ота страшна куля, що свистіла по всьому величезномm= 1; просторі Єв = 88;опи, мала ще й фантастичнm= 1;, дику силу — в&#= 1094;іляла i вбивала людей у майбутньомm= 1;. Шістдесят два мільйон = 80; загиблих у роки війни. Шістдесят два мільйон = 80; ровесників R= 12; щонайменше! = 212; повинно входити у буйноцвiт життя з нами разом, молоддю дев’яностиm= 3;! А то й більше! А їх нема... Через десятиліттn= 3; їх убили кул= 110; війни!

Страшним видінням починалось дитинство народжених = 91; роки війни. Кострища хлiбiв. Дерева, що ростуть коріннями у небо. Розлом= 080; кам’яних скель. Обезглавлеl= 5;і люди - що може бути страшнішогl= 6;, що впало дитині в сон?

Усе перепалила вогнем, струсонула, перевернулk= 2; вибухами війна. Стратили фашисти хат = 91; дитинства. Давно вже i немає.

Немає хати, де я народивсь...

Фашис= ;ти вулицю вели на страту=

І розстрілялl= 0;, i розпустили хату,

Й зайшла вона = 074; затемнення, = 091; дим.

&nb= sp; І не зарост= 072; пам’ять давно, а війн&#= 1080; останньої особливо! І бої, i подвиги,= i смерть, i Перемога!

&nb= sp; І та вдова, хустина яко= 11; терново цві = 83;а над бурякам = 80;, i яка повертала з роботи надвечір’ї, i вечiрнi зорі несли й втомлені пл = 77;чі...

<= span style=3D'mso-spacerun:yes'> А милий не повернувся. Не цілував д= 088;ужини, не обіймав дітей, не вклонився матері. І залишились сиротами. У спадок - пожовклi листи-трику = 90;ники, вицвіла гімнастеркk= 2; та холодний напис обеліска,

Про батька мого незабудки в = 089;корботі=

Шепоч= ;уть i росу, наче сльози, ховають у лист.

В мемуари обеліска напис вкарбованиl= 1; —

До мене бат= 00;кiв останній лист.

Ці написи на солдатськиm= 3; обелісках,=

Як останні батькові листи.

А в ти = 93; листах — материнськk= 2; туга,

А в ти = 93; листах — материнськk= 2; надія.

Там сплять навічно вої = 85;и-солдати,

Чиїсь батьки, чиїс= 100; брати й сини.

Їм не судилось весен зустрічати,

Тих, щ = 86; зустрічаєш ти після війни,

Там сплять твої ровесники-о = 88;лята,

Тепер уже б були із них орли!

Схили= ;ся ж над могилами со = 83;датів,

Що у боях за тебе полягли.

    Чи є містечко у Є= 074;ропі, де б не було безіменної могили - неві&#= 1076;омого солдата? Йог= 086; ім’я загуби = 83;ось на фронтови = 93; шляхах Великої Вітчизняноo= 1;, i бiографiя — єд= ;ине слово — солдат.

      Ми йдемо до могильних плит бат= 00;кiв, щоб віддати данину вдячності, проголоситl= 0; клятву вiрностi, вкло&= #1085;итися низько подвигу старшого покоління.=

       Життя= м двадцяти семи мiльйонi&#= 1074; громадян колишнього Радянськогl= 6; Союзу, каліцтвом людських ду = 96; i тіл, слізьми вдів i дітей, сивиною ветеранів.=

        Зараз вони — ветерани, лiтнi люди i шан= ;овані. З онуками, а дехто вже й з правнуками. = 040; тоді ж вони буди зовсім юними. Що залишила м н= 072; згадку війн = 72;, крім страждань?=

        Так, сьогодні i назавжди молоде серц = 77; повинно берегти памR= 17;ять про всіх, хто відстояв державу у ті= 081; смертельніl= 1; вiйнi. Берегти, шанувати прадiдiв, стояти на варті миру, щоб ніколи н= 077; поверталасn= 0; та біда, яку пережив народ у 1941-1945 рр.<= /o:p>

     У жовтні 1944 р. було звільнено від ворогів територію України.

Не оди&#= 1085; ти стрічала погрозний погром,

Знаєш тупіт i стукіт, i грюкіт Батиїв.

То з пl= 6;жару щораз лазуровим вінком

Виник= ав твій співучий, могутній тв= 10;й Київ.